Отож Лікар Дуліттл, з короною на голові, сів на берег і став чекати. І протягом цілої години дельфіни то припливали, то відпливали, щоразу приносячи різні види морських мешканців із глибини, щоб побачити, чи зможуть вони допомогти.
Вони познаходили чимало цікавих істот. Проте схоже було, що дуже мало хто знає мову молюсків, окрім самих молюсків. А втім, надія на дельфінів дещо зросла, коли вони відшукали надзвичайно старого морського їжака (смішний, круглий, як м’ячик, маленький стариган, увесь затиканий довгими колючками),
який сказав, що хоча й не вміє говорити чисто по-слимачому, але колись, як був молодим, міг розуміти морських зірок достатньо добре, аби дати собі раду. Це вже було ближче, хоча й не настільки, щоб стрибати з радості. Залишивши їжака з нами, дельфіни помчали в море ще раз, аби упіймати морську зірку.
Це не забрало в них багато часу, адже в цих водах вони почувалися як удома. Потім, використовуючи морського їжака як перекладача, вони заходилися розпитувати зірку. Вона була досить таки дурнуватим створінням, проте з усіх сил старалася допомогти. Отож, проявивши трохи терпіння, ми на нашу превелику радість дізналися, що вона цілком пристойно розмовляє по-слимачому.
Підбадьорені успіхом, Лікар і я сіли в каное і разом із їжаком, зіркою і дельфінами, які пливли поряд із нами, почали дуже акуратно веслувати, аж поки не опинилися поряд з височенною мушлею Великого Равлика.
А тоді розпочалася найдивакуватіша розмова, свідком якої мені довелося бути. Спочатку зірка про щось запитувала слимака, і все, що слимак відповідав, переказувала морському їжакові, їжак переповідав це дельфінам, а дельфіни вже передавали Лікареві.
У такий спосіб ми отримали важливу інформацію, головним чином про найдавнішу історію Тваринного Царства; щоправда, ми втратили чимало цікавих деталей з довгих промов слимака через тупість морської зірки і всі ці переклади з однієї мови на іншу.
Поки слимак говорив, Лікар і я притуляли вуха до стінки його мушлі й виявилося, що ми можемо в такий спосіб досить чітко чути його голос. Він був, як і описував Непосида, глибоким і схожим на звучання дзвона. Хоча, звісно ж, ми не могли зрозуміти жодного слова з того, що він казав. Проте Лікар був у шаленому захваті вже від того, що підібрався так близько до вивчення мови, про яку так довго мріяв. Дуже скоро, змушуючи зірку, їжака і дельфінів знову й знову повторювати короткі фрази, які використовував Равлик, він почав сам для себе складати окремі слова. Бачите, він уже був знайомий з однією чи двома риб’ячими мовами, і це йому хоча й зовсім трошки, та все-таки допомагало. Після того, як він певний час отак потренувався, Лікар схилився за борт каное і, опустивши обличчя під воду, спробував поговорити зі слимаком напряму.
Це була тяжка й марудна справа, і пройшло багато годин, перш ніж він досяг хоч якогось результату. Та ось нарешті зі щасливого виразу його обличчя я вже міг зробити висновок, що малу-помалу він таки просувався вперед.
Сонце вже низько спустилося на захід, і прохолодний вечірній бриз почав м’яко шелестіти в бамбукових гаях, коли Лікар нарешті перервав роботу й, повернувшись до мене, сказав:
– Стаббінсе, я переконав слимака, щоб він виповз на суху частину берега і дав мені оглянути хвоста. Ти не міг би збігати до міста й передати майстрам, щоб вони на сьогодні припинили роботу на будівництві театру? А потім піди до палацу й візьми мій медичний саквояж. Здається, я залишив його під троном у Залі для Аудієнцій.
– І не забудь, – шепнула мені Полінезія, коли я вирушав, – жодного слова жодній душі. Якщо будуть питати, тримай рота на замку. Прикинься, що зуби болять абощо.
Коли я цього разу повернувся на берег із медичним саквояжем, Равлик уже був далеко від води на сухому березі. Побачивши його в повну довжину, легко було зрозуміти, чому забобонні моряки минулого прозвали слимака Морським змієм. Він був, без сумніву, найгігантськішою та по-своєму елегантною й прекрасною істотою. Джон Дуліттл саме оглядав набряк на його хвості.
Із саквояжа, який я приніс, Лікар вийняв велику пляшку з примочкою й почав розтирати пошкоджене місце. Потім він дістав усі бинти, які були в сумці, і зв’язав їх кінець до кінця. Та навіть і так вони не були достатньо довгі, аби їх вистачило більш як на половину оберту навколо величезного хвоста. Лікар наполягав, що набряк необхідно туго перев’язати. Тож він ще раз відправив мене до палацу, щоб я приніс усі простирадла з комори Королівської Білизни. Полінезія і я розірвали їх на бинти. І нарешті зі страшними зусиллями нам вдалося замотати набряк так, щоб Лікар лишився задоволеним.
Слимакові явно сподобалася та увага, якою його оточили, і він з лінивим задоволенням розтягнувся на пляжі, як Лікар закінчив роботу. У такому положенні, коли мушля на його спині спорожніла, просто крізь неї можна було бачити пальмові дерева з тамтого боку.
– Гадаю, було б краще, якби один із нас посидів із ним усю ніч, – сказав Лікар. – Ми можемо доручити цей обов’язок Бампо, я знаю, що він сьогодні дрімав цілий день у літньому будиночку. Це досить болючий набряк, і якщо слимак не зможе заснути, йому буде краще мати якусь компанію. Йому, звісно, стане краще через кілька днів, наскільки я можу судити. Якби я не був так страшно зайнятий, то сам би із ним посидів. Я б дуже хотів, бо в мене є ще багато речей, щоб із ним обговорити.
– Але, Лікарю, – заговорила Полінезія, коли ми готувалися повертатися до міста, – вам треба взяти вихідні. Усі королі беруть вихідні час від часу, кожен без винятку. Король Чарльз, наприклад.
Звісно ж, Чарльз жив іще до того, як ви народилися, але ж він!.. Ну, словом, у нього завжди були вихідні. Не те щоб він коли-небудь був тим, що ви називаєте зразковим королем. Та попри все був страшенно популярним. Утім це не має стосунку до справи. Як я казала, королі повинні мати вихідні, як і будь-яка інша людина. А ви не взяли собі жодного, відколи вас коронували, хіба не так?
– Так, – погодився Лікар, – гадаю, це правда.
– Так я вам зараз скажу, що вам робити, – продовжила вона. – Як тільки повернетеся назад до палацу видайте королівський указ, що ви йдете у відпустку на тиждень і їдете за місто на природу заради здоров’я. І що ви їдете без усяких слуг, розумієте, просто як звичайна людина. Це називається подорожувати інкогніто, коли король кудись вирушає в такий спосіб. Вони всі так роблять. Це для них єдина можливість гарно провести час. А тиждень, який ви будете у від’їзді, зможете вилежуватися на тому ж таки пляжі зі слимаком. Ну, як вам таке?
– Я б дуже хотів, – сказав Лікар. – Звучить, надзвичайно привабливо. Але ж треба будувати цей новий театр, а потім є ще немовлята, ці тубільні мами не мають поняття про елементарні речі.
– Ой, не морочте собі голову тим театром, і немовлятами теж, – урвала його Полінезія. – Театр може зачекати тиждень. А щодо дітей, то в них ніколи не буває нічого більшого, ніж коліки. Як, по-вашому, вони обходилися до того, як ви сюди прибули? Беріть вихідні!.. Вони вам потрібні.