Пан Едґар і Зіркер, батько Макса, приятелювали. Вони були знайомі ще зі школи.
Пан Едґар був найкращим математиком у класі і завжди допомагав Зіркерові робити домашні завдання з алгебри й геометрії. За це Зіркер малював йому малюнки на уроках образотворчого мистецтва.
У Зіркера було “відмінно” з малювання, і він не мав рівних у змішуванні фарб.
Пан Едґар хотів стати математиком або фізиком.
Зіркер мріяв стати видатним художником і щоб його картини висіли в усіх музеях світу.
Пан Едґар став фермером, Зіркер – аптекарем.
Винні в цьому були їхні батьки. Батько пана Едґара сказав: “Математика? Як ти це собі уявляєш? А що буде з нашою фермою? Твій прадід був селянином, твій дід був селянином, я селянин, і ти теж будеш селянином. Баста!”
“Баста!” означало в нього: кінець дискусії, жодних заперечень!
Так пан Едґар став селянином.
Однак при всьому бажанні не можна стверджувати, що пан Едґар став особливо успішним фермером. На відміну від більшості його колег по фаху, він не міг купити собі навіть мерседеса з дизельним двигуном. Коли пан Едґар приїздив до свого приятеля Зіркера в місто, то або на тракторі, або на своєму мопеді.
Можливо, він не розбагатів тому, що занадто мало часу приділяв своїм угіддям. Мабуть, треба було ретельніше переорювати та удобрювати їх. Однак пан Едґар більше полюбляв стовбичити в стайні, перед велетенською таблицею, яку він прикріпив до стіни з правого боку від сталевих дверей чотирнадцятьма сталевими болтами, і вносити в неї всілякі числа.
Наприклад, він щоранку вимірював відстань між ніздрями своєї свині і вираховував співвідношення цього показника до маси тіла тварини.
Так уже через вісімнадцять місяців пан Едґар міг математично точно довести, що відстань між ніздрями збільшується пропорційно до нарощування ваги свині.
Зіркерові теж довелося поховати мрії свого дитинства. Його прадід був аптекарем, заснував аптеку «У Зіркера». Потім її успадкував Зіркерів дід. Він був геніальний фармацевт, винахідник ліків, настоянок і косметичних засобів. Свого часу його навіть називали в міській газеті “магом із провулка Лева”, бо за допомогою власноруч приготованого засобу йому вдалося вилікувати заступника бургомістра від пияцтва.
Коли Зіркер розповів своєму батькові про те, що хоче вчитися в школі мистецтв і стати художником,
той лише похитав головою і сказав: “Мій дід був аптекарем, мій батько був аптекарем. Я страшенно любив історію, особливо німецьке середньовіччя. У дитинстві я конче хотів стати істориком. Але що тоді було б із аптекою Зіркерів? Інколи треба забути про дитячі мрії. Розумієш?” Зіркер зрозумів. Так пан Едґар став фермером, а Зіркер – аптекарем.
Зіркер і пан Едґар мали ще одну спільну рису. Вони обидва були незадоволені своїми іменами. Точніше кажучи, Зіркер – іменем, а пан Едґар – прізвищем.
Прізвище пана Едґара було Стражне. Уявіть собі людину, яка вклоняється і називає своє прізвище: “Стражне”. Той, кому вона рекомендується, точно спитає: “Що саме видається вам таким страшним?”
Не набагато ліпше виходило й тоді, коли він казав приблизно таке: “Моє прізвище Стражне”, бо тоді його перепитували: “Чому страшне? А як ваше прізвище?”
Тому пан Едґар просто вирішив не називати свого прізвища. Представляючись, він казав: “Називайте мене просто пан Едґар!”
Натомість батько Макса не любив називати свого імені і представлявся просто “Зіркер”. Річ у тім, що його звали Піпін, через що з нього ще в школі страшенно глузували. Своїм незвичним іменем він завдячує тому, що серед усіх королів німецького середньовіччя його батько найбільше цінував Піпіна Третього.
Аби принаймні його син не страждав від незвичного ймення, Зіркер назвав його просто й коротко: Макс.