Коли Зіркер вийшов з ресторану, надворі вже споночіло.
Аптекар трохи похитувався. Однією чарчиною не обійшлося. Але лікер не втопив його горя. Він тільки зробив Зіркера п’яним.
Зіркер ішов вулицею, затиснувши в кулаці шийку напівпорожньої пляшки, час від часу цмулив лікер і покрикував на пса, який ішов по другому боці вулиці.
– Те, що ти на мене гарчав, я б тобі ще пробачив! – кричав Зіркер. – Але на виході ти намагався вкусити мене за ногу і подер мені штани – це вже занадто! Однозначно! Хіба я винен, що вона тебе не любить?
Белло загарчав на нього з другого боку вулиці.
Зіркер зашпортався за щось м’яке, побачив, що це штани від костюма, які пан Белло скинув із себе під час свого перетворення, і підняв їх. Незабаром після того він знайшов і піджак із сорочкою.
– Покидав мій одяг просто на хідник! Ти вважаєш, що це гарно? – прокричав він до Белло.
Десь удалині загавкав пес, до нього озвався інший.
– А! Тепер Белло візьметься до своїх деяких штучок, – посміхнувся Зіркер. – Загавкали собаки, і його вже не стримати, він тікає, а наступного ранку покірно повертається назад.
Але Белло, похнюпивши голову, плентався вулицею. Він був такий нещасний, що його не цікавили навіть заклики друзяк-гавкунів. Він навіть не відгавкував їм у відповідь.
До аптеки пес і Зіркер підійшли одночасно.
Зіркер хотів відчинити двері й піднятися в квартиру, але Белло зупинився перед будинком і пристрасно подивився вгору. На третьому поверсі ще горіло світло – у вітальні пані Синеліхт.
Белло задер догори голову й завив.
Зіркер став поряд із собакою, теж поглянув угору і загукав, спочатку тихо, а потім щораз голосніше:
– Пані Синеліхт! Прошу вас, пані Синеліхт!
У відповідь вгорі вимкнули світло. Тепер в усьому будинку було темно.
Зайшовши разом з Белло до помешкання, Зіркер кинув у коридорі на підлогу одяг, який позбирав на вулиці. Тоді пішов у дитячу кімнату. Макс спав на своєму ліжку, вдягнений, біля нього лежала розгорнена книжка.
Очевидно, він довго чекав на тата і пана Белло, приліг, читав-читав і врешті-решт заснув.
Зіркер поставив пляшку лікеру на підлогу і обережно, щоб не розбудити, накрив сина ковдрою.
– Завтра ти дуже здивуєшся, коли побачиш, що пан Белло знову став твоїм песиком, – пробурмотів він.
Після того він підняв з підлоги пляшку, вимкнув у дитячій кімнаті світло і пішов шукати Белло.
Він застав його у своїй спальні. Собака люто шматував Зіркерів одяг. Сорочку він подер на дрібні клапті й саме заходився гризти найліпші Зіркерові штани.
– Ти що, сказився? – закричав Зіркер і потягнув за штани. Белло не хотів відпускати, і штани тріснули по всій довжині.
Це так розлютило Зіркера, що він схопив Белло, перекинув на спину й притис до підлоги.
– Припини нарешті зганяти на мені свою лють! – важко дихаючи, промовив він. – Хіба я винний, що вона закохалася в мене? Все одно всьому кінець. Ти ж сам чув. Я їй більше не подобаюсь! У нас обох нема жодного шансу. Второпав?
Белло ствердно загарчав. Аж тепер Зіркер усвідомив, що розмовляє з псом так, ніби перед ним усе ще пан Белло. Або точніше – під ним. Бо він усе ще стискав його.
– А ти взагалі розумієш, що тобі кажуть? – спитав він.
Пес кивнув головою.
– Ага, отже це так само, як і з тваринами пана Едґара. Перебування в людській шкірі залишило сліди, – сказав Зіркер. – Ми можемо тепер нормально поговорити один з одним? – спитав він собаку. – Як чоловік з чоловіком?
Белло ствердно заскавулів.
– Ну, – сказав Зіркер і відпустив собаку. – Тоді ходімо у вітальню!
Пізно вночі Макс прокинувся від того, що почув татів голос, який долинав з вітальні. Макс прислухався.
Хлопцеві видалося дивним, що його батько все говорить і говорить, а йому ніхто не відповідає. До того ж батько якось дивно розтягав слова. Невже він п’яний? Не може бути! Макс ще ніколи не бачив тата п’яного. Але коли по телебаченню актори грають п’яних, вони точнісінько так белькочуть.
Макс підвівся, вийшов у коридор і зупинився під дверима.
– Ти розумієш жінок, Белло? Я – ні! Вона хоче знати правду, ну, то я й кажу їй правду, а тоді вона заявляє, що я брехун! То що, мені ліпше було їй збрехати? – Було чути, що Зіркер ледве повертає язиком. – Тішся, що ти знову пес. Ні, ні, Белло, не сперечайся зі мною! Собачі жінки, мабуть, не такі складні!
– Знову пес? Чому? – спитав Макс, зайшовши у вітальню. Він зупинився в дверях і здивовано замовк.
Його батько й Белло зручно вмостилися рядочком на канапі. Перед ними на журнальному столику стояла пляшка лікеру, напівпорожня банка з огірками, коробка собачих галет і дві відкриті банки собачого їдла.
– Ще ковток? – саме в цю мить запитав Зіркер, нахилившись до пса, і дав йому ковтнути з пляшки. Після цього Зіркер глибокодумно зазирнув у пляшку, трохи замислився і теж зробив чималий ковток.
– Тату! – вигукнув Макс. – Що ти робиш? І… і Белло… Чому… Що сталося?.. Чому пан Белло знову став собакою?!
Белло зіскочив з канапи, похитуючись, підійшов до Макса, став на задні лапи, поклав передні хлопцеві на плечі і спробував вилизати йому обличчя.
– Облиш, пане Белло! Тобто я маю на увазі – Белло! – вигукнув Макс. – Чому ти знову пес?
– Максе, присядь біля мене. Не журися. Що сталося, те сталося, – сказав батько. – Дія засобу за деякий час припиняється.
– Бідний Белло! – сказав Макс і погладив собаку. Той поклав хлопцеві на коліна голову і подивився на нього сумовитим поглядом.
Макс спитав:
– Його що, справді не можна знову зробити людиною?
Зіркер знизав плечима.
– Як? Блакитного соку більше немає. Ані краплини. Ти ж усе розлив, а Белло все випив. Нічого не лишилося.
На слові “випив” він знову згадав про пляшку. Зробив ще один великий ковток, а тоді спробував вертикально поставити пляшку назад на стіл.
– Тату, годі! Ти вже геть п’яний! – вигукнув Макс і забрав у нього пляшку.
– Так, п’яний. Уперше в житті. І в мене є на це причина, – сказав Зіркер, перекинувся на бік і в ту ж мить заснув.
Пес скочив назад на канапу, обернувся кілька разів довкола своєї осі і вмостився поряд із Зіркером.
Незабаром гучне хропіння засвідчило, що він теж заснув.
Макс приніс зі спальні ковдру, накрив нею людину й собаку, а тоді пішов назад у свою кімнату й ліг у ліжко.
Він почув, як на вежі бамкає годинник: спочатку чотири високі удари, потім чотири низькі.
– Четверта година ночі! – пробурмотів Макс. Незабаром після того заснув і він.