У суботу ввечері Зіркер прийшов на репетицію хору дуже пунктуально. Він сподівався, що зустріне тут пані Синеліхт і матиме нагоду помиритися з нею і пояснити їй, що він зовсім не хотів її образити. Він добре підготувався й знав, що скаже.
І справді, пані Синеліхт зайшла в зал майже відразу після нього. Зіркер їй несміло посміхнувся. Але вона подивилася ніби крізь нього і, не звертаючи на нього уваги, пішла до першого голосу. Зіркер низько схилився над нотами. Він не хотів, щоб усі бачили, який він розчарований і як у нього від холодного погляду пані Синеліхт зіпсувався настрій.
Пан Едґар, який зазвичай приходив на репетицію першим, цього разу мало не спізнився. Під пахвою він тримав дуже великий кошик з накривкою. Коли він його поставив на підлогу і відкинув накривку, здивовані хористи побачили, що то він приніс трьох курей.
Пан Едґар нахилився над кошиком і сказав птахам:
– Можете вийти і слухати. Сядьте отам на кріслі і поводьтеся, будь ласка, тихо!
Кури вилізли з кошика і, балансуючи крилами, вистрибнули на крісло, яке їм підсунув пан Едґар. Там вони вмостилися, тісно притулившись одна до одної.
Пан Едґар відчув за спиною здивовані погляди хористів, обернувся і сказав:
– Ви ж нічого не маєте проти, якщо я дозволю бути присутніми на репетиції трьом моїм куркам? – Він трішки зніяковів і швидко додав: – Звичайно, тільки пасивно, вони ж не можуть співати. З’ясувалося, що вони навдивовижу люблять музику, тож я не хотів позбавляти їх насолоди послухати наш спів. Уявіть собі: ці троє можуть навіть відрізнити Бетговена від Моцарта!
– А звідки ви це знаєте? – спитав хтось із хористів.
– Почувши Бетговена, вони кивають у такт головами, – пояснив пан Едґар.
– А під Моцарта? – поцікавилась одна зі співачок.
– Під Моцарта вимахують крилами. Я неодноразово проводив цей експеримент, і вони ще жодного разу не переплутали цих композиторів, їх неможливо збити з пантелику навіть дуже раннім Бетговеном, який іноді страшенно схожий на Моцарта. Однозначне кивання головами в усіх трьох! – гордо розповідав пан Едґар. – Але досить про це. Починаємо! Розгорніть ваші ноти на першій сторінці! “Форель” – пісня Франца Шуберта, обробка для змішаного хору Е. Стражне.
Хор заспівав. Пан Едґар диригував, а троє курей на своєму кріслі шкребли лапами в такт.
Після репетиції пан Едґар позбирав своїх курей і сховав їх до кошика.
Зіркер зачекав, поки інші хористи підуть, і, виходячи з залу, запропонував панові Едґару:
– Ходімо на пиво? Сьогодні я не мав би нічого проти…
– На жаль, сьогодні ні, – похитав головою пан Едґар. – Зазвичай мої кури ідуть спати, як то кажуть, “з курми”. Тобто між вісімнадцятою годиною тридцять і дев’ятнадцятою нуль нуль. – Він подивився на годинник. – Уже три години і п’ятнадцять хвилин, як вони мали б спати. Їх треба негайно відвезти додому. Бувай, Зіркере! Наступного разу!
З цими словами пан Едґар виліз на свій трактор і поставив кошик з курми біля себе. Він вже завів двигун і хотів рушити, але ще раз поглянув униз, на Зіркера, який сумно стояв поряд.
Пан Едґар вимкнув мотор і зійшов з трактора.
– Зіркере, у мене таке відчуття, що сьогодні ввечері тобі треба не пива, а просто когось, з ким ти міг би поговорити. У тебе якісь гризоти. Правда?
Зіркер кивнув головою.
Пан Едґар спитав:
– Чи пов’язано це з тою жінкою, тою пані… е-е-е… Сіроліхт?
– Синеліхт, – виправив приятеля Зіркер і кивнув.
– Так-так. Синеліхт, – сказав пан Едґар. – Членський номер 39-Же. У мене завжди були проблеми з кольорами. Тут ти ще в школі мене обскакав. Ти що, закоханий? Нерозділена любов?
Зіркер кивнув.
Пан Едґар пошкріб потилицю.
– Хочеш почути мою пораду? – спитав він трохи згодом.
Зіркер з цікавістю поглянув на приятеля.
– Просто не думай про неї! – сказав пан Едґар. – Чи ти знаєш кращий спосіб щось забути?
Зіркер заперечно похитав головою.
– Забудь її! – переконував друга пан Едґар. – Просто не думай більше про це.
З цими словами він знову сів за кермо свого трактора.
– Так, ну тепер моїм курочкам і справді час їхати додому, – промовив він. – Сподіваюсь, наша розмова тобі хоч трішечки допомогла.
Зіркер знизав плечима.
– Так, інколи така серйозна розмова з другом може творити справжні чудеса, – задоволено констатував пан Едґар. – На добраніч, Зіркере.
– На добраніч, пане Едґаре, – сказав Зіркер і, похнюпившись, пішов додому.