Біжить зимовим лісом Санта. За спиною – здоровенницький мішок з новорічними подарунками для дітей. Біжить, весело наспівує на бігу:
- Щоб по-справжньому радіти
- Подарункам стали діти, –
- До кожного щасливу мить
- Таємно мушу долучить.
- І я нікому не скажу,
- Що зараз я туди біжу,
- Де щасливі хвилини кують,
- Де щасливі хвилини дають.
Аж тут із-за куща несподівано вистромилася довга палиця, схожа на держак від мітли. Санта перечепився через неї і бебехнувся на землю, боляче вдарившись коліном об пеньок. Мішок покотився, розв’язався, подарунки посипались у сніг.
– Ох! Що ж це таке? Так болить коліно!.. Тепер клопіт матиму, бо тепер кульгатиму! А мені ж треба поспішати… І подарунки розсипалися, збирати треба… Ох, запізнююсь я, запізнююсь!..
А з-за куща почувся тихий сміх, потім свист. Враз знялася завірюха, і той, хто свистів і сміявся, умить зник…