А тим часом чаклун Зландій і його прислужник Посіпака в палаці радіють – щастинки-золотинки подіяли на них. Зландій танцює і співає:
- Ой, як гарно!
- Ой, як мені весело!
- Так ніколи ще, ніколи,
- Ще ніколи не було!
– А тепер, – наказав Зландій Посіпаці, – приготуйся зустрічати Ковалів Щастя! Он вони вже біжать! Недаремно я їм щастинки-золотинки по дорозі розкидав, щоб дорогу до нас знайшли.
– А вони нас молотками не поб’ють? – лякливо спитав Посіпака. – Все-таки ковалі – хлопці дужі.
– Не бійся! – заспокоїв його Зландій. – Я ж – чаклун!
І тут до палацу вбігли Майстер Тік і Майстер Так.
– Сердечно вітаю вас, дорогі брати-ковалі! – Зландій, привітно усміхаючись, рушив їм назустріч. – Я давно чекаю на вас! Усе вийшло так, як було задумано.
Ковалі Щастя здивовано перезирнулися.
– Нічого не розумію! – мовив Майстер Тік.
– Що й ким було задумано? – спитав Майстер Так.
– Ображаєте! – закопилив губу чаклун. – Я все задумав – виманив вас із Замку Годин, бо там ось-ось мав з’явитися злий чаклун Зландій, який хоче знищити вас. Йому не подобається, що ви куєте людям щасливий час. Він хоче, щоб люди були нещасними. А я хочу врятувати вас. Тому й організував викрадення золотого ковадла і чарівного мішка. Ще й золотинки розсипав по дорозі, щоб ви могли відшукати мене.
– Правильно! Правильно! Правильно! – закивав головою Посіпака,
– Але ж до нас от-от мав прийти Санта! – вигукнув Майстер Тік.
– Ми ж накували йому щастинки-золотинки, щоб він повкладав їх до новорічних подарунків! – вигукнув Майстер Так.
– Ха-ха! – засміявся чаклун. – До вас мав прийти не Санта, а Зландій, який обернувся на Санти. І якби не я…
– Правильно! Правильно! Правильно! – знову закивав головою Посіпака.
– А хто ж ви такий? – спитав Майстер Тік.
– От-от! – підхопив Майстер Так.
– Я – чарівник Добряндій. І зичу всім добра. Тепер ми будемо діяти разом – ви куватимете щастинки-золотинки, а я розподілятиму їх кому слід. Наведу порядок! Бо геть усі хочуть щастя. А це казна-що! Щастя мусять мати лише ті, хто заслужив його своєю покірною, слухняною поведінкою!
– Правильно! Правильно! Правильно, Ваша Злість!.. Ой! – Посіпака затулив собі рота, але було вже пізно: слово не горобець, вилетіло, – не впіймаєш.
Зландій замахнувся на Посіпаку – той присів.
– Ви не Добряндій! Ви – Зландій! – вигукнув Майстер Тік.
– Так-так! – вигукнув Майстер Так. – Ви – злий чаклун!
– Ну й що?! – сказав Зландій. – Все одно ви тепер будете працювати на мене. Бо я вас звідси не випущу!
– Правильно! Правильно! Правильно! – закивав головою Посіпака.
– Ну добре! – Майстер Тік підморгнув братові. – Давай кувати!
– Давай! – і собі підморгнув Майстер Так.
Вони підійшли до ковадла і почали бити молотками, приспівуючи:
- Тік-так! Тік-так!
- Тік-так! Таки
- Куємо зараз навпаки –
- Хай зникнуть всі хвилинки,
- Щастинки-золотинки!..
Посіпака кинувся до чарівного мішка – мішок був порожній.
– Що ви наробили? – люто закричав Зландій.
– Ми не куємо щастя злим і підступним! – спокійно сказав Майстер Тік.
– Такого ще не бувало! – додав Майстер Так.
– Не бувало – то буде! – вигукнув чаклун. – Я вас примушу!
Зландій тричі ляснув у долоні, і враз Ковалі Щастя опинилися у клітці.
– Правильно! Правильно! Правильно! Тепер не втечете! Хе-хе-хе! – захихотів Посіпака.
І тут…