І тут раптом пролунав пронизливий свист, від якого і Зландій, і Посіпака попадали на підлогу. До палацу хтось залетів, схопив клітку з Ковалями Щастя і зник.
Коли Зландій підняв голову, нікого вже не було.
– Що це таке?! – вигукнув чаклун. – Хто насмілився обікрасти мене, всемогутнього Зландія?! Де ти був, Посіпако?! Чому не пильнував?!
– Ваша Злість! Та я ж упав від того свисту, як і ви! Нічогісінько не бачив!
– Негайно в погоню!
– За ким? Ми ж нікого не бачили.
– Зате чули. Будемо шукати по свисту.
– По свисту? Як?.. – Посіпака почухався. – Та й свистіла якась нечиста сила…
– А я хто?! Чаклун із чаклунів! Хоч на край світу піду, а ковалів знайду! Вперед!.. – і Зландій вилетів з палацу, а Посіпака назирці за ним.
Ледве вони зникли, як до палацу забіг Бровко Барбосович.
– Та-ак! – сказав він, оглянувши палац. – Нікого нема… Сліди Ковалів Щастя тут обриваються. Отже, звідси Ковалі пішли не своїми ногами. Та оскільки крил у них нема, то хтось летючий їх звідси забрав. На землі я бачу відбитки ніг лише однієї особи – візьмемо цей слід.
І, принюхуючись до слідів Посіпаки, Бровко Барбосович продовжив переслідування.
Баба свистуха
У своєму чудернацькому обійсті біля клітки з Ковалями Щастя стояла бабуся із довгим гачкуватим носом і розпатланим волоссям. У руках вона тримала мітлу, на якій щойно прилетіла разом із кліткою.
– Я врятувала вас від того противного Зландія! – лагідним голосом сказала бабуся. – Тепер треба витягти вас із клітки. От зараз я свисну – і будете вільні. Не кажу я заклинання, щоб здійснилося бажання. Замість цього в мене свист – отакий я маю хист!
І бабуся пронизливо свиснула.
І раптом мітла проти бабусиної волі розмахнулася і вдарила її по голові.
– Ой! Що таке?! – скрикнула бабуся. – Моя мітла такою зроду не була! Мітлу відкину геть, бо вона, певне, зачаклована!
Бабуся відкинула подалі мітлу і, схопившись руками за ґрати, знову свиснула.
І враз бабусина голова потрапила між ґрат і защемилася.
– Ой-йой! – відчайдушно скрикнула вона. – І клітка зачаклована. Рятуйте!
Брати-ковалі перезирнулися.
– Що? Спробуємо порятувати? – спитав Майстер Тік.
– Давай! – погодився Майстер Так. – Тільки правду скажіть, хто ви?
– Та відьма я! – застогнала бабуся. – Баба Свистуха! Але я добра відьма. Бачите, врятувала вас. А тепер ви мене врятуйте. Якщо можете…
Брати вдарили молотками по ковадлу і заспівали:
- Тік-так! Тік-так!
- Тік-так! Тік-так!
- Рятуємо!
- Хай буде так!
І Баба Свистуха вивільнила голову з ґрат і радісно засміялася:
– Ой, як гарно! Як же ви це зробили?
– Ми просто накували вам щасливу хвилинку, – мовив Майстер Тік.
– А хіба може бути щасливим той, у кого голова затиснута між ґрат? От ви й звільнилися, – мовив Майстер Так.
– Чого ж ви самі не звільнитеся із клітки? – здивовано спитала Баба Свистуха.
– Для себе ми нічого зробити не можемо, – зітхнув Майстер Тік.
– Ми куємо щастя тільки для інших – така наша казкова властивість, – сказав Майстер Так.
– Накуйте мені ще хоч одну хвилиночку щастя! – попросила Баба Свистуха.
– Не можемо, – розвів руками Майстер Тік.
– Щастя в неволі не кується, – додав Майстер Так.
– Але ж ви щойно кували, – мовила Баба Свистуха.
– Бо вас рятували, – пояснив Майстер Тік. – А тепер ви задоволені?
– Ой! – махнула рукою Баба Свистуха. – Яке там задоволення!.. Я так страждаю! Всі на мене: «Відьма! Відьма!» Хіба ж я винна, що народилася відьмою? А душа в мене добра… Думаєте, відьмі щастя не хочеться? – Баба Свистуха схлипнула.
Брати знову перезирнулися.
– Може, вона й справді нещасна? – зітхнув Майстер Тік. І брати знову взялися за молотки й заспівали:
- Тік-так! Тік-так!
- Хай буде так:
- Куємо ще хвилинку
- Щастинку-золотинку!
Баба Свистуха одразу радісно стрепенулася й заспівала:
- Стало весело так!
- Стало радісно так!..
