Чаклун Здандій і його прислужник Посіпака блукали по лісах, прислухаючись до кожного свисту. Чаклуну весь час доводилося чекати прислужника.
– Ну що ти повзеш як черепаха?! – роздратовано казав Зландій.
– Еге! Хе-хе! – задихаючись, відказував Посіпака. – Вам добре, ви чаклун, ви собі линете, линете над землею… А я по тій землі ногами біжу… Та й нащо ви мене чекаєте? Нащо я вам здався?
– Бо разом треба! Разом! – гримнув Зландій.
– То ви самі боїтеся?
– Перестань! Бо я тобі! Бо я тебе… – несамовито закричав Зландій. – Одна справа переляк, інша – тактика. Ти підеш перший, а я за тобою.
– Ага! Щоб мене вбили, а ви втечете…
– Ну досить, досить! Розбалакався! – гримнув Зландій. – Треба негайно перевтілюватися, щоб нас не впізнали.
– А в кого будемо перевтілюватися?
– Я – у Санту, ти – у Снігуроньку.
Ковалі саме чекали на Санту.
- Раз, два, три, чотири, п’ять!
- Починаю чаклувать!..
- Зайди за кущ і повернись –
- Снігуронькою обернись!
Посіпака зайшов за кущ і вийшов звідти вже в подобі Снігуроньки. А чаклун вів далі:
- Зайду за кущ і повернусь –
- На Санту обернусь!
Зландій зайшов за кущ і повернувся звідти Сантою.
Здаля почувся свист. На нього й попрямували Зландій з Посіпакою.
А з-за товстелезного дуба за ними стежив казковий детектив Бровко Барбосович.
– Та-ак! – почухав він себе лапою за вухом. – Заарештовувати їх ще рано. Хай приведуть мене до Ковалів Щастя. А там буду ловити їх на гарячому! Слідство триває!
І Бровко Барбосович продовжив переслідування. А тим часом Баба Свистуха пританцьовувала перед кліткою з Ковалями Щастя і весело співала:
- Я щасливою такою
- Ще ніколи не була!
- Тралатрала-тралалала,
- Тралалала-тралала!..
Затим вона пронизливо свиснула, і в клітці перед братами з’явився стіл із смачними наїдками та напоями.
– Їжте, пийте і гуляйте. Тільки куйте мені оті щастинки-золотинки. І я для вас нічого не пошкодую! Житимете в мене, як у раю! Все матимете! – говорила Баба Свистуха.
– Нічого нам не треба! Звільніть нас! – відповіли брати.
– От уперті! Звільнити я вас не можу! Та й нащо вам свобода, як ви все матимете?
– У неволі кувати не будемо! – категорично сказали брати. -– Щастя в неволі не кується!
– Ото непоступливі! – вигукнула Баба Свистуха. – Як ви так, то і я…
Баба свиснула, і стіл із наїдками та напоями зник.
– Нікуди не дінетеся! – мовила Баба Свистуха. – Голод і спрага примусять вас підкоритися. Нічого не дам, поки не почнете кувати.
– А казала, що добра! – похитав головою Майстер Тік.
– І ми повірили! У добру відьму повірили! – зітхнув Майстер Так.
– За добро слід платити. Заробити треба добро, – сказала Баба Свистуха. – Поголодуйте, поголодуйте – тоді побачимо.
І тут раптом…