Рипучий Корабель поволі плив по темній поверхні океану. Капітан Хвалько-Теревенько хропів так голосно, що корабель час від часу здригався і втомлено зітхав. Тиша, що порушувалася хропінням, певно, дрімала б до ранку на м’якенькій подушці океану, якби… Якби корабель раптом не схопило щось величезне й тягуче. Капітан Хвалько-Теревенько звалився з гамака, набив на голові здоровенну ґулю й прокинувся.
– Мусони й пасати[1]! – затупотів ногами капітан. – Чи ти сказився?
– Я не винен, – рипнув корабель. – Ніч просто дьогтярна, на небі ні зірочки. До того ж мене щось схопило, не можу відчепити.
Довелося чекати світанку. Хвалько-Теревенько походжав по палубі, палив люльку й прислухався: чи не дзюрчить у трюмі вода?
Рипучий Корабель намагався розгледіти, що спричинило несподівану зупинку, і сумно міркував: «Е-хе-хе! Нічого не бачу, мов та сліпа курка. Окуляри в лікаря замовити чи що?»
Тільки-но розвиднилося, капітан пройшов на ніс корабля і ледь кашкета не згубив.
– Щогла й вітрила! – загримів він. – Скільки риби! Що з нею трапилось?
Рипучий Корабель здивовано блимав очима:
– Куди я потрапив?
Виявилося, що корабель потрапив у полон – загруз у величезній зграї оселедців.
Капітан почухав потилицю:
– Дивина! Відколи це риба догори черевом плаває?
Корабель понюхав повітря й невпевнено проказав:
– Щось нафтою тхне…
– Оселедці потрапили в нафтову пляму! – здогадався капітан. – Якийсь танкер розлив нафту, а вона розтеклася по воді й зачепила зграю. Треба цих рибок хутчіш визволяти, бо нещасні загинуть!
Хвалько-Теревенько й Рипучий Корабель негайно взялися до роботи. Поналивали чистої океанської води в миски, тарілки, каструлі й заходилися відмивати рибок – одну, другу, третю…
Останньою з води капітан дістав крихітку Манту.
– А це маля що тут робить? – здивувався він і заходився робити Манті штучне дихання.
Невдовзі маля опритомніло. За ним й інші врятовані риби почали дихати й радісно плескатися в усіх мисках, тарілках і каструлях. Тільки тоді капітан витер піт із чола, а Рипучий Корабель весело затріпотів вітрилами.
– Ну, ми й молодці! – задоволено сказав корабель. – Усіх врятували! Тільки що з цією плямою робити? Треба хутчіш прибрати, бо ще хтось в неї потрапить, а нас поруч не буде.
– Твоя правда, – погодився Хвалько-Теревенько. – Зараз я щось придумаю.
Він почав пильно вглядатися в небокрай, туди, де Тимко колихався на хвилі, хитро мружив оченята й хихотів:
– Як гарно я придумав! Викинув противну мачулу у віконце!..
Дивний шум привернув його увагу. Тимко повернув голову й побачив капітана.
– Агов, Тимко! Пливи хутчіш сюди! – щосили гукав той і розмахував руками.
Китеня кинулося на допомогу. Побачивши густу маслянисту рідину, Тимко швидко зметикував, що робити, – розшукав під віконцем мачулу і повернувся з нею до нафтової плями. Мачула одразу всотала липку нафтову плівку…
– Ура-а-а! – зраділи рибки.
Оселедці зібралися біля корабля й палко подякували своїм визволителям, а маленька Манта пропищала наостанок:
– Спасибі! Я вас ніколи не забуду! І мамі обов’язково про все розкажу…
– Бувайте! – відповів капітан Хвалько-Теревенько. – Відтепер будьте обачні!
Всі дуже тішилися з того, що небезпечна пригода скінчилася щасливо. Особливо ж раділо китеня, адже мачула, яку він так ненавидів, була використана зі шляхетною метою. Тимко мріяв, як казатиме мамі: «Коли друг потребує допомоги, то й останню сорочку віддаси, не те що мачулу. Адже це для доброї справи. Хіба не так?..»
[1] Мусон – тривалий вітер, що періодично змінює напрям; влітку дме з океану, взимку – з суші. Властивий тропічним областям, але вітри мусонного характеру спостерігаються і в приморських країнах помірного поясу. Пасат – вітер, що віє між тропіками цілий рік. Тільки у Північній півкулі з північно-східного, а в Південній – з південно-східного напрямку, відокремлюючись один від одного безвітряною смугою.