- «Пливуть медузи, схожі на гарбузи,
- Пливуть медузи, схожі на млинці.
- Пливуть медузи, та мерщій до шлюзу,
- Пливуть медузи, та по гаманці…»
Отак виспівував Тимко, з усієї сили відбиваючи ритм хвостом. Він був неймовірно щасливий. Вперше в житті йому вдалося скласти таку довгу і, найголовніше, складну пісеньку.
– Дивно, – міркував Тимко, – чому це саме сьогодні в усіх з’явилися якісь справи? Гладкий Оселедець подався до Голландії. Устриця захворіла. Чайки полетіли до пташенят. Восьминіг, мабуть, знову рахує свої ноги… Але де ж решта? Гаразд, заспіваю цю пісеньку знову, а тоді попливу з’ясовувати, куди ж запропали всі мої друзі й знайомі.
– Пливуть медузи… – затягнув Тимко.
Тієї ж миті біля самого свого носа він побачив Медузу. Тільки добродійка була не прозора, а якогось неймовірного червоного кольору.
– Що з вами? – турботливо поцікавилось китеня. – Температура у вас підвищилась чи, може, кір?
– Яка температура, який кір? – обурилася Медуза. – Ах ти, малий бешкетнику, глузуєш із мене?!
– Глузую? – розгубилося китеня. – Я нічого поганого й на думці не мав…
– Ще й як мав! – заперечила Медуза. – Плаваєш тут, співаєш дурну пісеньку, ще й так голосно!..
– Чому це дурну? – образився Тимко. – Я її сам склав.
– Воно й видно, – відрізала Медуза. – Де це ти бачив, щоб ми, медузи, пливли до шлюзу? Хіба в нас інших справ немає? І на гарбузи ми зовсім не схожі.
– Але ж це просто для рими, – спробував пояснити Тимко.
– Рима не потрібна, якщо сенсу немає, – урвала Медуза й велично попливла геть.
– Подумаєш, – закричав їй услід Тимко. – Дурна медуза! Я краще про когось іншого пісню придумаю.
І негайно склав таку пісню й заспівав:
- Ой, реве наш океан,
- Бо над ним летить Баклан.
- Що шукає наш Баклан?
- Загубив він десь банан.
– Океан реве, коли буревій з хмарами свариться, – реготнув хтось просто над його головою. – А коли ми, баклани, літаємо, то шторму від цього не буває.
Тимко підняв очі догори й побачив Баклана. Той затуляв вуха, клацав дзьобом і вигляд у нього був задерикуватий та насмішкуватий.
– До речі, не губив я жодного огидного банана. А якби й загубив, то шукати точно б не став, – додав Баклан. – Мені риба до смаку. Загалом, я тобі щось пораджу: не складай таких незугарних віршів, бо вони когось дуже ображають. Мене, наприклад. Про мене інші пісні співати треба. Ось, наприклад: «Ой, Бакланчик, Бакланюсик, ти наш славний мусик-пусик!»…
Баклан озирнувся, закахкав і швиденько зник з горизонту.
– Он воно як! Виявляється, нікому мої пісні не подобаються, – образився Тимко. – Гаразд! Відтепер ніколи жодної пісні не складу, хоч благайте.
– Вірно кажеш, малий! – крикнув капітан Хвалько-Теревенько, який ішов повз Тимка на Рипучому Кораблі. – Кожному своє: солов’ю – пісні співати, а киту – в океані плавати.
Відтоді Тимко ніколи не складав пісень.