Китеня не могло довго сумувати. Не виходить пісня – ну то й що? Вийде щось інше. Тож незабаром закортіло йому стати спортсменом.
Умовив Тимко Летючу Рибку влаштувати змагання: хто вище? Летюча Рибка вистрибне з води чи Тимко випустить свій фонтан? Звісно, фонтан у китеняти ще маленький, зовсім не те, що в його батька, але ж…
Суддею обрали капітана Хвалька-Теревенька. Він лежав у гамаку на палубі Рипучого Корабля, палив люльку й вигукував:
– Нумо, дітоньки, розкидайте хлівець та нарубайте дрівець! Тримайся, малеча! Щоб вас качка ніжкою копнула!
Зацікавлені лементом, що здійняв капітан, до корабля зібралися морські мешканці: Медуза, Морський Коник, Морська Лисиця, Морська Корова, Морська Миша[1] і зграя оселедців разом із дідусем Акулою. Всі голосно обговорювали результати спортивного змагання.
– Дивіться, – гомоніли вони, – які в неї плавці. Та вона літає, як птах!
І Летюча Рибка гордовито вклонялася на всі боки.
– Де там! – не погоджувались інші. – Тимко – молодчага хлопець, щоранку зарядку робить. Він у нас із живчиком та перчиком!
Тут вже китеня блискало очима й посміхалося своїм вболівальникам.
– Що ви торочите? Найкраща наша Рибка! Таку й у десять ятерів не зловиш! – сперечалися прихильники Рибки.
Захоплені суперечкою, риби й не помітили, як на щоглу корабля опустився хижий Альбатрос. Хитрий птах удавав, ніби заклопотаний своїми справами, та насправді пильно придивлявся до галасливого зібрання й на щось чекав.
І дочекався, бо, коли Летюча Рибка підстрибнула якнайвище, він кинувся на неї, широко роззявивши хижого дзьоба. Сердешна аж очі від страху заплющила.
Та, коли є друзі, можна нічого не боятися! Тимко поцілив у розбійника потужним фонтаном. Хижак кілька разів перевернувся у повітрі і, звичайно ж, схибив.
А Рибка встигла пірнути й зникнути в глибокій воді.
Капітан Хвалько-Теревенько захоплено заплескав у долоні:
– Слава Тимкові! Хвацько вразив Альбатроса!
Почулися гучні оплески. Друзі співали, підстрибували, робили кульбіти:
– Гей-гоп! Ура! Слава Тимкові! Отримав Альбатрос на горіхи! Так йому й треба, пройдисвіту!
Усім сподобалось, як китеня влучно поцілило в хижого птаха фонтаном і врятувало Летючу Рибку.
– У змаганні перемогла дружба! – вигукнув капітан Хвалько-Теревенько, й усі з ним погодилися.
Альбатрос летів додому й невдоволено бурмотів:
– От гадюче китеня! Здалася йому та Летюча Рибка? Кити ж риб не їдять – тільки планктон[2]. А мені так потрібно додому принести хоч драного риб’ячого хвоста, бо ж знову жінка лаятиме. А як вони глузували з мене: і той невдаха капітан, і його дірявий корабель, і навіть Морська Лисиця. Од неї я такого не чекав… Вона ж із моєю дружиною приятелює, пліткарка! Це ж вона раніше від мене до Альбатросихи з’явиться і такого їй у вуха натілінькає – хоч біля гнізда не сідай. А чому б мені до Баклана не завітати? Нехай старого товариша обігріє. Він ніякого клопоту не має, бо одинак. Вирішив: лечу до Баклана!
І Альбатрос різко звернув із курсу, подавшись до гніздівки бакланів на ночівлю.
[1] Такі морські мешканці насправді існують.
[2] Планктон – сукупність маленьких часточок рослинних і живих організмів, які мешкають у воді.