Грізна чорна хмара затьмарила небо, зжерла блакитні лани, де любило бавитися сонечко. Сонечко образилось і сховалося у вирій, а океан захвилювався і заревів.
Маленький Вітерець, що пустував, видзвонюючи золотими промінчиками, здивувався. Ніколи в житті його так не зневажали. Навпаки, кожен посміхався й підставляв обличчя під його легенькі подихи. А зараз… Зараз усі похапцем ховалися й жоден не звертав на малого пострибунчика уваги.
– Гей, стривайте! Куди ви? А я? – бідкався Вітерець. – Візьміть мене з собою! Чуєте? Ех, ви!..
Ображений Вітерець побіг до татуся Буревія скаржитись. Розгніваний батько підхопився й налетів на Хмару, відтискаючи її геть із блакитних небесних ланів. Хмара довго пручалася, але марно – довелося їй піти за виднокруг. Океан між тим заспокоївся, заблищав, заграв смарагдовою водою. А мешканці океану звеселилися й заметушилися.
Зрадів і Тимко. Адже, коли наближався шторм, мама нервувала й залишала його вдома. А коли сяяло сонце, можна було гуляти досхочу. Саме тому, тільки розвиднилось, Тимко гайнув із дому, щоб побачитись із давніми друзями – капітаном Хвальком-Теревеньком і Рипучим Кораблем.
Випірнув Тимко на поверхню й остовпів. Просто на нього падала Морська Ластівка. Від втоми вона навіть крильцями не могла ворухнути. Тимко спритно підхопив пташку й кинувся шукати капітана Хвалька-Теревенька.
– Тримайся, Ластівочко, – шепотіло китеня. – Зараз ми знайдемо Корабель, і капітан тобі допоможе.
Ось і Корабель з’явився на виднокраї.
– Куди мчиш, друже? – гукнув капітан Хвалько-Теревенько.
– До вас! Он, дивіться, Морська Ластівка з неба впала. Ледь дихає.
– То вона в шторм потрапила, сердешна. Он як її поскубло! – скрушно промовив Корабель.
– Давай Ластівку сюди, – звелів капітан. – Ми рятівники з великим досвідом. Он, безліч оселедців врятували, впораємося і з однією пташкою…
Оговтавшись, Морська Ластівка розповіла друзям, що страшенна буря занесла її сюди прямісінько з далекої Австралії, від гніздечка з пташенятами.
– Сама я нізащо назад не долечу, сил не вистачить. Що ж робити? – заплакала пташка.
– Не засмучуйся, – втішив її капітан. – Ми тебе врятували й напризволяще не кинемо.
– Ми завжди мріяли потрапити до Австралії! – запевнив Ластівку Тимко.
– Авжеж, я навіть знаю найкоротший шлях! – похвалився Рипучий Корабель.
Ластівка аж застрибала від радості.
– Невже відвезете? Невже допоможете?
– Звісно! Рушаймо до Австралії! – хвацько розправив вуса Хвалько-Теревенько. – Оголошую збір на завтра, на світанку. Ти, Ластівко, залишайся з нами. А ти, юначе, пливи додому й улаштуй свої справи якнайкраще.
Тимко повертався додому й міркував: тепер вони вирушать не на прогулянку, а в пошукову експедицію, бо шукатимуть гніздо Морської Ластівки, а це справа важлива. І ще думав, як би зробити, щоб батьки не шукали його самого й не хвилювалися.
«Треба залишити батькам записку!» – сяйнуло в нього в голові.
Від тієї думки в Тимка аж на серці потеплішало, й він прискорив рух – бо дуже хотілося їсти, а мама так смачно готує! Як і кожна матуся, чи не так?