Тато Кит зручно вмостився на канапі, розгорнув спортивну газету «Забий гол», сьорбнув із пляшки охолодженого «Рясника» із саргасових водоростей, як тут до кімнати увірвалася мама Китиха.
– Любий, я так хвилююся! – і мама трагічно заломила плавці. – Який жах, який жах!
– Моя пампусечко, – спокійно промовив тато, – навіщо ти псуєш собі нерви? Якщо в тебе скінчилися сіль або цукор, завітай до сусідки.
– Який цукор, яка сіль? – скрикнула мама. – Мені розповіла каракатиця, яка почула від медузи, яка бачила…
– Кажи вже, не тягни, – попросив тато.
– Наш син збирається до Австралії!
– Отакої! – спересердя Кит аж покинув переглядати газету. – Ніякої поваги до батьків. Рідний син зібрався до Австралії, а ми дізнаємося про це останніми. Це ж така далечінь!
– Так, так, далечінь, – піднесла хусточку до очей мама. – Допоки туди доберешся, скільки небезпек зустрінеш!
Мама Китиха впала в крісло й почала обмахуватись газетою.
– Ото я надумала! – таємничо промовила вона. – Пам’ятаєш мого троюрідного брата – кашалота?
– Ну, ще б я не пам’ятав свого друзяку Кирила, – відповів Кит. – Ми з ним вболіваємо за одну і ту ж футбольну команду – «Дельфінамо».
Китиха пропустила повз вуха це недоречне повідомлення.
– Кашалот і сміливий, і спритний, й винахідливий. Попросимо його приглядати за троюрідним племінником здаля. Так, щоб малий ні про що не здогадувався. Тоді й ми будемо спокійно спати, і дитина буде доглянута.
– Це ти добре вигадала, – похвалив Китиху чоловік. – Я б і сам за ним пригледів, та, гадаю, він одразу все зрозуміє. Тимко в нас дуже тямуще китеня.
Кашалот Кирило радо погодився вирушити в далеку цікаву мандрівку й пообіцяв пильнувати китеня. Тож втішені батьки повернулися додому і, втомлені від хвилювання, швидко заснули.