– Бу-бу-бу, угу-гу; – мимрив капітан Хвалько-Теревенько, розглядаючи мапу, – і нехай мене брикне морський коник, якщо не матимемо стільки пригод, що в п’ять лантухів не вбереш. Гадаю, що спочатку ми повернемо додому Ластівку, а потім обійдемо береги Австралії. Тоді зможемо й на дивовижі австралійські подивитися, й відпочити як слід. Головне – пригоди. Розшукаємо Дельфіна і допоможемо йому мурен позбутися. Мені чайки розказували, що зараз там цих мурен, хоч греблю гати. Потім погостюємо на острові Тасманія, подивимося на справжнього тасманійського диявола. А, може, пощастить у Тасманійському морі виловити пляшку з посланням SОS. Врятуємо людей, що потрапили в корабельну аварію, – героями станемо. Чудово, авжеж?
– Пре-чудово… – мовив Тимко.
Але згадав маму і зітхнув. Мамі (він знав це достеменно) пригоди були не до вподоби.
– Згода! Вирушаємо курсом зюйд-вест[1], – скомандував капітан. – Тільки звітуйтеся мені, чи все гаразд.
Тимко зітхнув ще важче.
– Чого похнюпився? – поцікавився Корабель.
– Та про батьків згадав, – обізвався Тимко. – Залишив їм записку, щоб не хвилювалася.
– Хочеш, я до них полечу? – запропонувала Ластівка. – Познайомимось, то вони тебе з нами відпустять. Батьки напевно зрадіють, коли дізнаються про твої мужні вчинки.
– Краще їх не хвилювати, – стріпонулося китеня. – Тим більше, що нічого особливого я поки що не зробив.
– Не сумуй, все буде добре! – сказав капітан і пригладив вуса. – Вперед, друзі! До Австралії!
[1] Зюйд-вест (морський термін) – південний схід.