Мама Китиха прокинулася рано-вранці, та не подала виду. Вона чула, як у сусідній кімнаті шарудить, лаштуючись у далеку дорогу, Тимко; як він навшпиньках прокрадається до виходу. Тільки коли дзенькнув ключ по той бік дверей, мама скочила з ліжка й припала до вікна – щоб хоч поглядом провести рідне китеня.
І от малюк зник у далині. Китиха тяжко зітхнула й подалася прибирати синову кімнату. Тут на неї чекав сюрприз. Ліжко було старанно застелене, а на подушці лежав клаптик паперу.
«Любі мамо і тато, не хвилюйтеся! Разом із мужнім та досвідченим капітаном Хвальком-Теревеньком я прямую до Австралії. Ми маємо допомогти Морській Ластівці дістатися додому. Новини ви дізнаєтеся з газети, в якій працює мій товариш – капітан. Ніжно обіймаю матусю й тисну плавець татові. Ваш Тимко».
Китиха була дуже розчулена.
– Любий, прокинься! – поторсала вона чоловіка. – Поглянь, якого гарного листа написав наш син!
– М-м-м, не треба мене трусити, я не груша, – проказав крізь сон Кит, але враз прокинувся.
Прочитавши листа, Кит посміхнувся й обняв Китиху.
– Ти помітила, як наш син подорослішав?
Китиха змахнула щасливу сльозу.
– Який він люблячий, який уважний. Просить, щоб ми не хвилювалися…
– Облиш, бо перехвалиш, – мовив тато Кит своїй дружині.
Він знав, що син у нього найкращий у світі!
Кашалот завжди серйозно ставився до своїх обов’язків – допомагати, захищати, боронити. А тут ще люба троюрідна сестра просить глядіти племінника, який зібрався в далеку небезпечну мандрівку. Звісно, Кирило вирішив очей не зводити з єдиного, нехай і троюрідного, племінника.
Щоб побачити, в який бік плистиме малюк, Кашалот вирішив ще з ночі сховатися за будиночком китів. Але сховатися там, де немає ні печери, ні провалля, істоті завбільшки двадцять метрів дуже складно, тож Кашалот придумав замаскувався. Для такого випадку він передбачливо взяв маскувальний плащ-намет. Плащ цей кольором походив на океанське дно: такий же строкатий, сіро-зелено-брунатного кольору. Кашалот сам нашив на нього камінці, жабуриння, пластмасові актинії, мушлі, фігурки крабів і раків-самітників, ще й намазав усе клеєм та притрусив піском. І вийшов такий гарний маскувальний плащ, що, траплялося, навіть сторожка камбала намагалася заритися в штучний пісок.
Кашалот лежав під плащем-наметом тихо й непорушно. Нарешті зарипіли двері, й на подвір’ї з’явився Тимко.
Зосередившись на китеняті, вкритий плащ-наметом Кирило спочатку плив понад дном, а потім випірнув на поверхню, склав непотрібний вже плащ у спеціальну торбу і стрімко рвонув по слідах племінника.