Рипучий Корабель розправив вітрила. Вітерець із задоволенням поплескав по них сильними долонями й полетів уперед – підганяти білі баранці хвиль.
Капітан Хвалько-Теревенько влаштувався в улюбленому гамаку й запалив люльку. Тимко, у захваті від майбутньої подорожі, навіть у повітря підстрибнув. А стрибнувши, мало не втопив Баклана, який кружляв біля нього в надії чимось поласувати. Баклан так обурився і зчинив такий лемент, що Тимкові довелося негайно просити вибачення й розповісти, куди прямує товариство.
– Лети з нами, – запропонував він Бакланові.
– Що я не бачив у тій Австралії? – набундючився Баклан. – Та й небезпеки ці… їх і тут цілком предосить. Ось минулого тижня на мене кахикнула рожева медуза. А я ж міг захворіти! А вчора мене хотіла з’їсти королівська устриця!..
– Ну що ти верзеш? – обурився Тимко. – Устриці не хижаки і бакланів не їдять. Вони взагалі птахів не їдять. Чудово ж знаєш!
– Ти диви, який тямущий! – образився Баклан. – Все ти знаєш, тільки не літаєш. Одна риба літала, так її ледь альбатрос не проковтнув. Втім, мені час додому. Бувай!
– Єйже-єй, боягуз, – розчаровано кинув Тимко навздогін Баклану.
– Цьому хвалькові тільки пуголовкам хвости крутити, – підсумував капітан Хвалько-Теревенько. – Не всім же бути схожими на нас – загартованих, мужніх мандрівників… Втім, годі базікати. Рушаймо!
– І я з вами! – свиснув Вітерець і, не чекаючи дозволу, умастився серед розгорнутих корабельних вітрил. – Уперед!
Та вони спізнилися, бо Тимко вже плив у далину, назустріч пригодам і таємницям, новим відкриттям і враженням.
Друзі вирушили шукати гніздечко Ластівки в далекій таємничій Австралії…
Які ж несподіванки чекають на них?..