Кальмар і незчувся, як Баклан стрімко помчав кудись на захід від острівця. Навздогін йому кинувся Альбатрос, а трохи спантеличений від такої моторності Архітеутис плив, тримаючи курс на білий Альбатросів хвіст.
«Спочатку розтрощу рятувальні човники на кормі, – міркував монстр. – А потім покажуся морякам у всій красі. Нехай подивляться і злякаються, адже більше за мене нема нікого ні на суші, ні в океані. Коли ж вони на смерть перелякаються, то й думати забудуть про опір. Виберу спершу двох, ні, трьох найбільш товстеньких і смачненьких, а потім проковтну решту, а потім…». Що буде потім, він не додумав, бо попереду з води показалася височенна гора.
– Стійте, щоб на вас шкура загорілася! – гарикнув кальмар на птахів. – Куди претесь, лобуряки? Хіба не бачите, що попереду острів?
– То не острів, любий добродію, а океанський лайнер, – кинувся до кальмара Альбатрос. – На нього ми й націлились, бо там повно їжі. Тільки, здається мені, – насмішкувато додав птах, – навіть Вам, при всій Вашій силі й міці, не подолати цю гігантську машину.
– Яку таку «машину»? – знітився Архітеутис. – Мені не потрібна ніяка «машина»! Мені потрібен корабель, щоб його розтрощити і з’їсти моряків. Люди – це смакота, моя найулюбленіша страва.
– Зараз люди плавають саме на таких кораблях, – пояснив Альбатрос, кружляючи навколо Архітеутиса. – Ви собі не уявляєте, скільки вони останнім часом напридумували бридоти. Вам добре. Ви спали, а ми страждали через їхні примхи. Люди забруднюють наш океан, виловлюють усю рибу, яку ми вживаємо в їжу, збирають перлини, навіть свердлять дно в пошуках якихось там корисних копалин…
– Мені про те байдуже, – невдоволено буркнув кальмар. – Я їсти хочу. Подавайте мені корабель з моряками та й годі!
– Так ось же він, корабель, – швиденько змінив тон Альбатрос. – Бачите, Баклан подає нам знак, що на палубі нікого немає, то Вам можна починати все трощити й ламати.
Кальмар підплив ближче до металевої машинерії, що походила чи то на айсберг, чи то на острів, огледів її і зрозумів: перемога над таким ворогом неможлива. Де рятувальні човни, які він мріяв розтрощити? Кальмар підскочив, але не зміг піднятися навіть на половину висоти цього металевого монстра. Ніяких човнів не побачив, зате розгледів силу-силенну круглих віконець – ілюмінаторів. Деякі з них були відкриті, з них чулися музика, веселі голоси, радісний сміх і співи.
Люди навіть не підозрювали, що поруч із ними плаває справжнє чудовисько, одне ім’я якого з давніх-давен жахало мореплавців. Чудовисько мало намір смачненько пообідати, і здаватися воно не звикло. «Якщо не можна силою, підкорю хитрістю», – вирішило воно.
