На стіні каюти океанського лайнера висів звичайнісінький плазмовий телевізор. Мати з сином, які тут мешкали, забули його вимкнути та пішли на сніданок. (Допитливий хлопчик до останньої миті дивився науково-пізнавальний фільм про динозаврів). Забутий прилад старанно працював. На екрані змінювались кадри, демонструючи все страхітливіших і страхітливіших тварюк: диплодоків, стегозаврів, алозаврів, брахіозаврів…
Кальмар притиснувся до боку судна, підняв довгі щупальця, просунув їх у розташовані поруч відкриті ілюмінатори і підтягнувся.
Таким чином він піднявся майже до верхньої палуби, і тут почув люте ревіння, кинув оком в одне віконце й закляк: на нього дивився монстр, страшніший за самого Архітеутиса. Тварина ожила, почала рухатись, і враз грізно заскреготіли щити-пластини на її спині. Здригнувся шпилястий хвіст. Клацнули міцні кинджали зубів у схожій на печеру пащі… Хижак схопив якогось незграбного велетня, схожого одночасно на бика й бегемота, і зник.
Потім перед очима кальмара з’явилося болото, де в багнюці билися два страхопуди. Ящери були схожі на велетенські шишки й щетинилися кістяними лусками. Вони кровожерно рикали, розмахували кігтястими лапами, клацали гострими зубами й розмахували товстелезними хвостами з шипами.
Чим скінчилася їхня битва, Архітеутис не встиг зрозуміти. Прямо на нього стрибонув жахливий дракон із роззявленою пащею й тюгукнув з такою силою, що сердега не витримав, послабив щупальця й гепнувся вниз.
Крізь гарчання лютого звіра пробився нестямний виск. Вищав хтось поруч із кальмаром. Архітеутис крутнувся, готовий до сутички з новим невідомим противником, але нікого не побачив. Виск пролунав вдруге.
Кинувшись на несамовиті зойки, кальмар побачив Альбатроса, який шалено бив крилами по воді.
– Щоб тобі язик задубів! Щоб тебе буря вивернула! – вилаявся переляканий кальмар. – Чого ти ахкаєш без продиху? Усе полювання мені зірвав!
– Пане, дорогоцінний наш! – заблагав Альбатрос. – Визволяйте мене швиденько, бо я, їй-бо, знову завию!
– Що з тобою? – пом’якшав кальмар, бо Альбатрос і справді мав не кращий вигляд.
– На гачок начепився, – простогнав невдаха. – Допоможіть!
– Зараз, зараз, – роздратовано буркнув Архітеутис.
Він підплив ближче, намацав щупальцем тонку волосінь і рвонув її так сильно, що разом із вудкою (до якої кріпилася та волосінь) вилетів необачливий пасажир.
Пасажир цей був затятим рибалкою і вирішив встановити своєрідний рекорд: виловити якнайбільше риби в кожному з водоймищ світу. Ось і тепер понаставив на кормі океанського лайнера вудок і постійно їх перевіряв.
Нещасний випадок стався з ним саме тоді, коли він перевіряв, чи не клюнула на його найкращу вудку якась рідкісна рибка.
Підкинутий у повітря, рибалка міцно заплющив очі (бо змалку боявся висоти) і не побачив зловісного велетенського страхопуда, який швиденько пірнув під захист корабля. Не побачив він і Альбатроса, що, залишивши на гачку добрячий жмут пір’я, з подряпаним животом, стрімголов кинувся додому – лікуватись.
Тому Летючий рибалка (а саме таке прізвисько він отримав від приятелів) упродовж усього життя розповідав, що спіймав було кита, але той видрав вудку та втік. Друзі ж, такі самі завзяті рибалки, на його схвильовані промови поблажливо кивали головами й тихенько підсміювалися: «Ще б сказав, що велетенського кальмара спіймав, хвалько!»