На гладенькій поверхні води почали збиратися брижі. Брижі густішали, вкривалися сивою піною й перетворювались на широкі хвилі, що бігли за небокрай одноманітною чергою.
Вітерець, який ніяк не міг зрушити з місця Рипучий Корабель, нарешті привів свого брата Пасата.
– Друз-зі! Друз-з-зі! – кликав він. – Я повернувся!
– Поспіш-шайте! Скоріш-ше здіймайте вітрила! – вторував йому брат.
Не встиг капітан Хвалько-Теревенько вигукнути: «Підняти якір!», як Рипучий Корабель витягнув кіль, підтягнув реї і почав стрімко рухатись прокладеним курсом. Тимко радісно алялякнув і пустився слідом. А Вітерець скочив на своє улюблене місце поруч із Морською Ластівкою, яка аж світилася від щастя.
– Яка радість! – щебетала вона. – Вже завтра ввечері я побачу моїх любих, моїх рідненьких ластів’ят! Дякую тобі, легкокрильце!
Вітерець засоромився, адже радість Ластівки нагадала йому про власних батьків, які теж, мабуть, сумують за ним.
«Ще трішечки політаю, на світ подивлюсь, і скоріше додому», – поміркував він.
– Молодець, Пасате! – ляскав долоня об долоню капітан. – Вчасно з’явився. І, головне, дмухаєш у тому напрямку, що треба. Зараз ми не ризикуємо сісти на рифи, бо, чесно кажучи, цей район я знаю погано, а карти в мене всі старі, ще з минулого століття.
– Як же ми йдемо? По зірках тільки, чи що? – здивувався Тимко.
– Нас Морська Ластівка веде, – незворушно відповів капітан і пихнув своєю улюбленою люлькою.
А Ластівка, горда від того, що її призначили штурманом, стрімко злетіла й помчала вперед – подивитись, чи не ховаються де під тоненькою плівкою води підступні рифи. Тимко вирішив їй допомогти й пірнув, щоб дослідити нерівності дна. Пірнув, і за мить отримав по носу.
Бумсь!
Від потужного удару Морська Зірочка підскочила, а потім знову впала на широкий Тимковий ніс. Вона сиділа на носі, двома промінчиками витираючи сльози, а трьома намагаючись гребти. Сльози були такі солоні, що в Тимка защипало в очах.
– Обережніше, – невдоволено чхнув він.
– Пробач, – застогнала Зірочка, – пробач мені, милий Кораловий Кущику, що я не можу тобі допомогти!
– Зірочко… отямся… Який я тобі Кущик? Ми ж старі знайомі. Я – китеня, і звати мене Тимком.
– Так, я пам’ятаю, я дуже добре пам’ятаю, – схлипнула Зірочка. – Але я так завинила перед Кораловим Кущиком, що й не знаю, як бути…
– Піднімемося до Рипучого Корабля, і ти все нам розповіси, – сказав Тимко, підхопив плавцем Зірочку і рвонув до поверхні.
Китеня вважало, що всі негаразди гуртом вирішувати краще. А як вважаєш ти?