Побачивши заплакану Зірочку, капітан Хвалько-Теревенько схопився за голову.
– Кавр і кажу[1]! Бодай їх завело в безодню, тих негідників, які нашу дівчинку образили! Кажи, дитино, хто тобі лихо скоїв?
– Навала! – скрикнула Зірочка. – Зупиніть, благаю!
– Заспокойся, голубко, – цвірінькнула Морська Ластівка.
– Розкажи, будь ласка, з самого початку і в усіх подробицях, – лагідно запропонував Рипучий Корабель.
А Вітерець ані словечка не зронив, тільки ніжно оповив страждалицю своїми крилами, тож Зірочка нарешті трохи заспокоїлася і розбалакалась.
– Мої-і-і родичі-і, – схлипуючи, почала Зірочка, – обгризають коралові рифи! Вони сказали, що мають намір з’їсти весь Великий Бар’єрний Риф. Я їх і просила, і молила, а вони одне торочать: з’їмо та й з’їмо!
– Ото кораблям буде втіха, – зронив Хвалько-Теревенько. – Тоді ж не будуть вони в шторм розбиватися об ті кляті гостряки.
– Вам втіха, а моєму Кущикові горе! – прогундосила Зірочка, шмигаючи носом. – Якщо мої родичі з’їдять усі корали, то хто допоможе йому будувати атол? Він же молодий, не встиг у дорослих досвід перейняти.
Зірочка підвищила голос:
– Треба негайно вжити заходів і зупинити цих хавкунів! Відповідайте: ви зі мною?
Китеня замислилося.
– Звісно, з тобою. Тільки як тих ненажер спинити? Від Корабля та Ластівки допомоги ніякої, а один я не впораюсь. Може, капітан щось вигадає?
– Пропоную кидати на дно каменюки. Вони тих морських зірок швидко сполохають, – одразу знайшовся Хвалько-Теревенько.
– А де ми візьмемо каменюки? – поцікавився Тимко.
– Допливемо до найближчого острова, – запропонував Вітерець, – наберемо скільки завгодно того добра – і швиденько сюди!
– Туди-сюди плавати – тільки час гаяти, – занепокоїлося китеня.
– Ви що? – обурилась Зірочка. – Ті каменюки тільки поламають корали, а зірки знов повернуться.
– Згоден, ідея невдала, – відказав Хвалько-Теревенько. – Та щоб придумати щось путнє, треба добре помізкувати. Дайте трохи часу.
– Немає в нас того часу! – здійняла веремію Зірочка. – Вони вже зараз ті нещасні корали жеруть!
І тут Рипучому Кораблю сяйнула пречудова думка:
– То нехай Тимко на поміч мант покличе! Він і сигнал їхній знає!
– Який у мене геніальний Корабель! – зрадів капітан. – Краще й не вигадаєш. Подавай сигнал, хлопче, не барися.
Тимко не став зволікати. Він розім’яв хвіст і попліскав: хлю-юп! Хлю-юп! Хлюп-хлюп!
Від тієї хлюпанини рівна поверхня води взялася величенькими хвилями, що побігли кільцем від китеняти й Корабля все далі і далі.
– Бачу! – цвірінькнула Морська Ластівка і зітхнула. – Ні, це не манти. Щось темне, але воно від нас дременуло.
– Це в тебе очі втомилися, – тоном досвідченого лікаря сказав Корабель. – Чи то від сонця, чи то вітром надуло. Ось воно й мариться. Окуляри треба вдягати захисні.
– Не я стану вдягати окуляри, – обурилась Ластівка. – Вони мені не личать.
– І я не буду! Ніколи! – підтримав її Вітерець. – Невдалий це пристрій – він із носа спадає.
– Тоді випробуй лінзи, – не вгавав турботливий Корабель.
– Лікарі вважають, що дітям лінзи носити шкідливо, – втрутився Хвалько-Теревенько.
– У мене вже свої діти є, – образилась Ластівка. – До того ж на очі я не скаржуся. Не розумію, чом ви до мене, наче реп’яхи, причепилися?
– Друзі, не сваріться, – заспокоїв їх Тимко, – давайте просто ще трохи почекаємо на мант.
– А навіщо на нас чекати? Ми вже давно тут, – повідомив тато Мант. – Вже й розвідку зробили і не розуміємо: де ворог?
– Ворог – то не ворог, а мої родичі! – заходилася пояснювати Морська Зірочка. – Вони коралові рифи хрумають, наче льодяники. Їх зупинити треба.
– Ця маленька Морська Зірочка, слаба й безпорадна, – взявся пояснювати Тимко, і він підняв на плавці зарюмсану добродійку, – просить вас, стрімких і грізних, допомогти їй відігнати від коралових рифів жорстокосердих морських зірок. Інакше зірки від коралів і сліду не лишать.
Китеня завагалося: чи не розповісти мантам усю історію Зірочки, та потім вирішило не затягувати розмову і тільки додало:
– Поки все. Дуже просимо вашої допомоги.
– Все вірно! – Зірочка войовничо перестрибнула на Тимкового лоба. – Я поведу вас на цих кораложерів, і ми їм покажемо, де раки зимують! Уперед, мої хоробрі манти!
Зірочка плюхнулась у воду й швидко пішла на дно. За нею стрімко попливли ошелешені манти.
[1] Кавр – північно-західний вітер у Римі. Кажу – жовтневі шквали з легкими ливнями в Бразилії.