У той самий час, коли кальмар вирушив на полювання за зірками, тато Манту важно слухав доповідь розвідника.
– «…а потім підхопилися, і наввипередки, одна за одною, одна за одною та понад дном і прямісінько на захід дременули», – саме так він стверджує, – закінчив розвідник і поставив перед Мантом нещасного Морського Коника.
Гривастий Коник, схарапуджений несподіваним нападом і стрімкою зміною співбесідників, тільки очима кліпав і рот роззявляв.
– Навіщо ти так його налякав? – невдоволено запитав тато Мант. – Тепер зайвого слова від нього не почуєш. А нам треба все досконало знати: де саме він кальмара бачив, коли, звідки підплив, куди уплив…
– Чую, про Архітеутиса мова йде, – з гущавини баговиння показалася величезна паща з гострими блискучими зубами, потім з’явилася голова, а потім і весь кашалот Кирило. – Цікавенько було б почути все спочатку, а потім ще раз – на біс. Ви, юначе, – дружньо посміхнувся він до Коника, – так вразили мене розповідями про свої пригоди, що я готовий слухати їх і вдень, і вночі.
Коник, спокушений ввічливою мовою кашалота, поволі очуняв і з задоволенням заходився описувати свої враження та вимальовувати пригоди. Кашалот Кирило і тато Мант слухали його, затамувавши подих, намагаючись не пропустити жодної дрібниці, що допомогла б їм у подальших діях.
– Ти теж ґав не лови! – смикнув тато Мант головного розвідника. – Підеш на розвідку зі своїм крилом у напрямку, що Коник вказує.
– Разом підемо, – підморгнув розвідникові Кашалот. – Бо щось ваші далеченько запливли, поки повернуться…
– Ми їм сигнал дамо, вони з нами на півдорозі й перетнуться, – відповів Мант.
– Що, знову разом, як колись? – мрійливо примружився Кирило. – Пам’ятаєш, як ми пліч-о-пліч з баракудами воювали…
– Все пам’ятаю, але не час зараз у спогади поринати. Нагальна справа в нас, її хутко вирішувати треба, – відказав тато Мант.
– Нічого, впораємось! – посміхнувся Кирило. – Ви нащо стільки поколінь тренуєтесь? Та ж і я не сиджу під кручею, не ловлю раків онучею. Хо-хо!
– До речі, як ти тут опинився? – поцікавився Мант. – Знаю, що чутки шпарко літають, але ж ти не атомохід, а від твоєї домівки сюди плисти й плисти.
– Розумієш, справа в мене була важлива, – озирнувся на Зірочку кашалот і притишив голос. – Приглядаю здалека за неповнолітнім родичем, щоб, бува, у халепу яку не потрапив. Як я за ним плив, то саме всіх новин і дізнався.
– І хто цей недоліток?
– Єдиний племінник. Китеня Тимко, може, чув про такого?
– Щоб мене рідна донька не впізнала! – заприсягся Мант. – Не тільки чув, але й маю честь бути знайомим. Ти, зрозуміло, за ним потай приглядаєш? Бо це юнак серйозний, не потерпить, щоб за ним, як за малечею…
– Атож. Не зміг я сестрі троюрідній відмовити, дуже вона побивалася, що пропаде дитина без нагляду.
– Ця дитина сама за деякими дорослими приглядає з незмінним успіхом, – посміхнувся Мант. – Зараз він поблизу, на поверхні, на мене чекає. Тільки ось що я тобі запропоную. Нехай китеня тут і лишається, а ми попрямуємо туди, де Коник лігво кальмара знайшов.
– Ти просто думки мої читаєш, – розвів плавцями Кирило. – От тільки спершу я сам до печери загляну. Архітеутис мене побачить і вилізе. Поки я з ним бодатимусь, ви з боків атакуйте.
– Щось мені твій план не дуже… – замислився Мант. – Не забувай про його товстелезні щупальця. Оплете – і не поминайте лихом.
– Не оплете, – заперечив кашалот. – А якщо й оплете, нічого страшного в тому немає. Кальмари завжди так роблять, це їх, так би мовити, професійний прийом. Вони ж знизу підпливають, а щупальця догори піднімають, тобто Архітеутис піді мною висітиме. А поблизу тих місць, пам’ятаю, скельний хребет проходить. Я його туди доволочу і об скелі вдарю.
– На словах нібито гарно, а як то воно на ділі буде?
Мант вистукав хвостом якийсь сигнал і пояснив кашалотові:
– Зараз розвідники тут зберуться, от ми твій план їм і пояснимо…
Між тим Зірочка, яка теж уважно слухала розповідь Коника, зробила свої висновки.
– Треба негайно попередити капітана Хвалька-Теревенька й Тимка, – шепотіла вона, – нехай за Великий Бар’єрний риф запливуть. Там кальмарищу їх не дістати. Я їх проведу, а потім до мант повернуся. Повідомлю головного розвідника, що згодна в крило вступити. Буду разом із ним за Архітеутисом стежити.
Зірочка обережно позадкувала від білої скелі, біля якої все ще радилися досвідчені бійці, і почала підійматися на поверхню.
