Цієї п’ятниці Елоїза прокинулася сповненою ентузіазму готова кинутися в перший її конкурс цього року.
Уранці все було буденно. Після «сніданку +++», як каже її мама, дівчинка востаннє перевірила обидві свої шкільні сумки. Займатися фізичними вправами – це ніби жити два паралельні життя, чи не так інколи здається?
Елоїза йшла до школи дуже стрімко, як і завжди, коли вона була в доброму гуморі. Сьогодні вона навіть дозволила собі кілька піруетів, підскочивши над землею. Адже цей день не такий, як усі інші, і рухатися підстрибуючи – неабиякий розігрів!
– До скорої зустрічі, моя люба! – каже тато, щойно вони дійшли до білих воріт. – Я схрестив за тебе пальці!
– Дякую!
Елоїза цьомає тата і мчить до аудиторії П’єтраґалли. Цього ранку учні знову зустрічаються з їхньою вчителькою французької пані Лоретті.
– У цьому семестрі, – каже вона, – ми говоритимемо про величні тексти грецької міфології. Чи знає хтось ім’я музи танцю?
Пані Лоретті дивиться по черзі на кожного з дітей своїми широко розплющеними очима. Навколо її повік, як і минулого разу, стрілки, намальовані блакитнуватим олівцем.
– Терпсіхора, – відповідає Ізадора.
– Браво! – вітає її вчителька.
Вона тримає спину дуже рівно, уперши свої довгі тонкі руки в стегна.
Елоїза пригадує те, що їй сказала Манон у перший день – без сумніву, ця пані була колись балериною. Можливо, вона танцювала сольні партії у відомих балетах, хто знає? Дівчинка обіцяє собі розгадати одного дня цю загадку. І якщо Манон схоче колись знову з нею добре спілкуватися, можливо, вони проведуть це розслідування вдвох.
★
Нарешті довгоочікуваний момент настав. Елоїза теревенить у роздягальні з Неллі та Мією. Три подружки пішли з їдальні раніше, щоби приготуватися. Вони чекають із нетерпінням, коли пролунає дзвоник.
Й от мелодія із «Жизелі» нагадує про себе. Починається!
Коли вони заходять до зали, усе видається буденним. Усміхнена піаністка сидить за інструментом. Пані Делібес бабрається у своїй сумці, що стоїть поряд із програвачем компакт-дисків, а на опорі висить її забута кофтинка-болеро. І навіть Тютю лежить на банкетці, згорнувшись калачиком, і випромінює радість перебування тут. Різниця лише в тому, що з десяток стільців уже розставлено попід дзеркалами. І маленькі танцівниці на мить зупиняються. О, глядачі! Вони мають от-от з’явитися?
Елоїза підбігає до опори і влаштовується біля неї. Раптом у глибині зали чується якась метушня. Родичі прийшли!
Як і передбачалося, тільки пан Ламбер зміг прийти. Жульєтта встигне лише на другу частину показу.
Коли ти танцюєш перед публікою – це все змінює! Елоїза та її подружки дуже хвилюються, навіть якщо здається, що рухи їхні такі самі, як і завжди.
Проте після першої вправи Елоїза вже розслабляється. Сьогодні пані Делібес не настільки вимоглива: вона приготувала нескладні базові комбінації біля опори. Тим краще! Елоїза почувається комфортно й не перестає всміхатися, що додає їй грації. Вона відчуває, як тато уважно спостерігає за нею. Це так приємно: танцювати для когось! Наче ти комусь щось даруєш.
У середині заняття пані Делібес ставить Елоїзу попереду всіх. Дівчинка всміхається татові, а той злегка махає їй рукою. Як класно, що він тут, щоб її підтримати, бо інакше б…
– Починаймо, панянки. Музика! І – раз, два, три…
Який жах! Елоїза прослухала, як саме треба було рухатися. На щастя, вона побачила своїх приятельок у дзеркало. Що ж, залишається хіба що мавпувати їх. Па де буре, па де ша праворуч… ні, ліворуч! Без сумніву, вона все виконувала з невеличкою затримкою протягом усієї вправи. І зрештою її фінальне релеве на півпальцях не дуже вдалося.
Коли ти не наказуєш завчасно мозку тримати рівновагу на одній нозі, він просто не може впоратися із цим завданням!
– Тягнися вгору, Елоїзо! Що з тобою?
Пан Ламбер і далі всміхається доньці. Звісно, він думає, що його дитина неймовірна й що вона виплутається із цієї халепи… Але він не бачить, що найгірше ще попереду! Тепер, коли Елоїза втратила рівновагу, а також коли стоїть позаду, вона не встигає повторювати за іншими. Що ж, прощавай, сольна роль у новорічному спектаклі…
Тепер буде логічно, що вчителька обере Мію та Ізадору, двох найкращих у класі. Вона програла.
Розчарована Елоїза виконує досить сумний реверанс. Не так, ой, не так вона уявляла цю мить. Сльози вже ледве тримаються в її очах.
★
Між двома уроками танцівниці мають чверть години, щоб перепочити. Елоїза не має часу поговорити з татом. Вона вдягає свої гетри, щоб розігріті м’язи не охолонули. Потім усідається, глибоко зітхає і відкушує чималий шмат чорного шоколаду.
Але в неї ще залишається шанс показати себе. І тут вона вже не стоятиме осторонь. Вона таки ТАН-ЦЮ-ВА-ТИ-МЕ!
У роздягальні небагато людей. Більшість із учнів, звісно, пішли поспілкуватися зі своїми родинами. І невдовзі залишилася тільки Неллі, яка мовчки перевдягається неподалік від неї. Приятелька всміхається Елоїзі, але теж здається стривоженою.
Раптом Елоїза чує дивні звуки. Здається, що хтось ридає в душовій. Дівчинка поглядає на Неллі, так само стривожену. Хто б із учениць міг там замкнутися?
Разом дві подружки прямують у кут приміщення.
За скляною вітражною стіною можна розрізнити силует, що скоцюрбився на підлозі. Неллі та Елоїза неабияк заінтриговані.
Раптом Елоїза зрозуміла. Вона була настільки стурбована своєю складною ситуацією, що геть забула про інших. Але так! Це ж тривожило Манон від першого дня… Усі чи майже всі тішилися, що сьогодні серед публіки були їхні близькі. Але не вона. Це так тяжко: бути далеко від своєї родини! Бідна Манон, мабуть, вона переживає…
– Тобі прикро, що сьогодні тут немає твоїх рідних? – питає Елоїза. – А ти не питала в пані Делібес, чи можна все зафільмувати?
– Н-ні, – схлипує Манон, пестячи Тютю. – Та й що це дасть? Я все одно нікчема. Мені нічого робити в цій школі. Я гімнастка, але не танцівниця. Я маю повернутися додому й записатися у звичайний коледж, отак.
– Та що ти таке кажеш?! Ти дуже обдарована! – вигукує Неллі. – От я маю проблеми з музикою, мій колишній викладач не переставав мені на це вказувати. І зрештою, щоб підтягнутися, я мушу цього року брати уроки сольфеджіо, окрім танцювальних.
– А я маю проблему з піруетами. А ще… здається, я надто боязка в класі, – додає Елоїза.
Манон гримасує у відповідь.
– Ти точно на своєму місці! – провадить Елоїза. – Якщо тебе обрали на вступному конкурсі, значить, на це були причини! Коли ти танцюєш, ти сяєш, і видно здалеку, що ти це обожнюєш.
– Може, і так. Але мені дуже бракує базових навичок. Інколи мені здається, що пані Делібес говорить незрозумілою мені мовою, – іронічно всміхається Манон.
– Ти можеш приходити до нас, коли почуваєшся некомфортно. Ми могли б тобі допомогти, я та Неллі. І ти нам теж допоможеш! Те, що ти показала минулого разу на уроці акторської майстерності, було неймовірно! У мене аж сироти на шкірі виступили.
Манон витискає із себе усмішку.
– Це правда?
– Ти створена, щоб виходити на сцену! На уроці сучасного танцю тобі просто треба зробити те саме. Публіка не здогадається.
Ох, здається, ці слова повернули сили Манон. Вона підіймається і йде вмиватися, а слідом за нею чимчикує старий котяра.
– Дякую, дівчата. Дякую, що прийшли зі мною поговорити.