– ГР-Р! – плюхнувся Сай на траву. – Скільки загадок ми повинні розгадати, щоб нарешті дістатися скарбу?
Марлі теж це цікавило. Вона була абсолютно впевнена, що в металевій скриньці є скарб, упевнена, що пошук нарешті завершився.
Він узагалі колись завершиться?
– Ну гаразд, подивімось, що тут, – сказала Ісла, розгортаючи аркуш.
Це був усе той же поштовий папір Гаррі Самерлінга. Дівчинка зачитала:
– Що це? Головоломка? – спитала Марлі.
– Не знаю, – сказала Ісла, розглядаючи аркуш у руках. Здавалось, вона не така розчарована, як Сай і Марлі. – Можливо, ми маємо замінити цифри на літери, а літери на цифри? – припустила вона. – Наприклад, 4 – це «Г», бо це четверта літера абетки.
Глибоко вдихнувши, Марлі розгорнула нотатник.
– Подивимось, чи спрацює, – сказала вона, написавши «Г», «А».
– Наступна літера – «Є», – сказав Сай.
Марлі записала.
– Що робитимемо з нулем? – спитала Ісла.
– Можливо, це не нуль, а літера «О». І нам потрібно змінити її на цифру, – припустив Сай, промовляючи подумки алфавіт і відраховуючи на пальцях число. – «О» – двадцята літера абетки.
Ісла з Саєм допомогли Марлі перекласти весь верхній рядок. Урешті-решт вийшло:
ГА.Є20ВЕ19 ЖА.ҐЕА2021
– Жодного сенсу, – сказала Марлі.
– Може, номери у верхньому рядку – це номери бібліотечних книжок? – припустив Сай.
– Десяткова класифікація Дьюї[1]? – здивовано перепитала Ісла.
– Не думаю, – сказала Марлі. – У класифікації Дьюї числа мають три цифри, потім період, а потім більше ніж три цифри зазвичай.
Наприклад, 305.4567.
Марлі пам’ятала це з бібліотечного факультативу в школі.
– Гаразд, попрацюймо з нижнім рядком, – запропонувала Ісла. – Код 1-5-3. Що це може бути?
Стомлені, вони перезирнулись.
– Гадаю, нам варто з цим переспати, – сказала Ісла. – Приходьте до мене завтра вранці, спробуємо розв’язати цю загадку, добре?
– Завтра вранці в мене літня школа, – повідомив Сай. – Але я можу прийти після обіду.
– Я завтра вільна, – сказала Марлі.
– Тоді до завтра, – мовила Ісла.
***
Повернувшись додому, Марлі побачила маму в садку.
– Як справи з головоломками? – спитала вона.
Марлі знизала плечима. Мама зацікавлено поглянула на дівчинку.
– У чому річ, люба?
– Я думала, що ми знайшли скарб, закопаний на подвір’ї містера Самерлінга. Але виявилось, що це чергова загадка, – пояснила Марлі.
– То й що? – спитала мама, складаючи бур’яни докупи. – Чому така похмура?
– Гаразд… – Марлі було важко казати, але вона все-таки промовила: – Що як немає ніякого скарбу? Багато людей вважає, що містер Самерлінг був божевільним старим. Його власний син сказав, що скарбу немає. Що як ми з Іслою та Саєм переходитимемо від загадки до загадки все літо і так нічого і не знайдемо?
– І що в цьому поганого? – спитала мама.
Марлі було дивно почути таке від мами.
– Що відповідав містер Самерлінг, коли його питали, чи знайшов він скарб? – сказала мама, вириваючи бур’яни. – Не все те золото, що блищить, і не весь той скарб, що золото чи срібло, чи не так?
Марлі потерла не заклеєне око. Що б це могло означати?
– Мені здається, ви вже знайшли свій скарб, – мовила мама.
Марлі цокнула.
– Ні, не знайшли. Відкопали лише нові головоломки!
– Але в тебе з’явились нові друзі, чи не так? – сказала мама, погладивши доньку по щоці.
Правда? Марлі замислилась.
Їй подобались Ісла і Сай. Ісла імпонувала вдумливістю та обережністю, а Сай, хоча й трохи нетерпеливий, але смішний. Не такий кумедний, як Обрі, але він змушував їх з Іслою сміятися.
А втім, Марлі досі не могла уявити, що грає з Саєм чи Іслою у «Вдамо, що ми…».
– Знаю, ти дуже сумуєш за Обрі, – сказала мама, взявшись поливати садок. – Але з часом Ісла і Сай можуть стати такими ж хорошими друзями, як була Обрі.
– Справді? – сумнівалася Марлі.
– Ну, все залежить від тебе, – сказала мама. – Дружба схожа на садок. Якщо його поливати, він буятиме. Якщо ж ні… – мама вимкнула полив.
Минув цілий день відтоді, як Марлі перевіряла пошту. Листа від Обрі, мабуть, не буде й сьогодні, але дівчинка все ж вирішила перевірити. Про всяк випадок.
Сімейний планшет лежав на кухонному столі. Увімкнувши його, вона зайшла до електронної пошти. І ледь не випустила пристрій із рук. Обрі надіслала відповідь! Умостившись зручніше, дівчинка почала читати:
Від: Обрі Ето
Кому: Марлі Дівер
Тема: Вибач!
Привіт, Марлі!
Вибач, що довго не відповідала. Ти ж знаєш, я не дуже люблю писати.
Марлі всміхнулась. Вона дуже добре знала Обрі. Марлі часто хотіла записати деякі їхні «Вдамо, що ми…» сценки й історії, але Обрі завжди була проти, бо ненавиділа писати.
Я була дуже-дуже зайнята. Мама записала мене на софтбол[2] 🙁 Спочатку я не хотіла йти, але вгадай що? Виявилось, що мені подобається софтбол!
«Софтбол?» – здивовано подумала Марлі.
Вона не могла уявити Обрі, що грає в софтбол. Або вона не могла уявити себе, що грає в софтбол? З її амбліопією навіть м’яча в спортзалі було складно впіймати.
Дуже-дуже круто, що ваш сусід залишив тобі, Іслі та Саю якийсь скарб. Розгадування загадок, певно, не дуже захоплива справа, але сподіваюсь, ти знайдеш достатньо коштів, щоб купити квиток на літак і прилетіти до мене.
Сумую за нашою грою «Вдамо, що ми…».
Я намагалася залучити до неї нових друзів по софтболу, але вони грають не так добре, як ти.
Твоя найкраща подруга
Обрі
Марлі відкинулася на спинку крісла. Увесь цей час дівчинка мріяла, щоб замість Ісли і Сая вона шукала скарб з Обрі. Але їй і на думку не спало, що Обрі, напевно, не буде так цікаво розгадувати загадки, як Іслі і Саю. І як вона про це не подумала?
Може, врешті-решт це добре, що разом із нею скарб шукають саме Ісла і Сай?
***
– Нам доведеться залишитися на подвір’ї, – сказала Ісла, коли Марлі і Сай прийшли до неї. – Ліам тільки заснув.
– Нічого, – сказала Марлі.
В Ісли на задньому дворі був чудовий ігровий майданчик: дві гірки, стіна для скелелазіння, рукохід, наметовий будиночок і стіл для пікніка.
Сай помчав до нього. Підстрибнувши, він поліз на рукохід, а потім, перевернувшись догори дриґом, ухопився ногами за перекладину і завис головою вниз. Марлі з Іслою попрямували до невеликого столика для пікніка під однією з гірок і дістали аркуш з останньою головоломкою.
– Здається, це надскладна загадка, – сказала Марлі, почухавши потилицю.
Ісла поправила зелені котячі вушка.
– Мені теж так здається, – погодилася вона.
Дівчата розгублено розглядали лист.
– Міг би і допомогти, – зауважила Марлі Саю.
– А я допомагаю, – відповів Сай. – Мені догори дриґом краще думається.
Марлі зітхнула. Розглядаючи двір, вона звернула увагу на плаского півня на верхівці флюгера. Зараз півень дивився на північний захід.
– Гей, – примружившись, мовила Марлі, – «N» і «W» можуть вказувати напрямок. Можливо, загадка якось стосується компаса.
– Не думаю, що це числа на компасі, – відповіла Ісла.
Перекинувши ноги через голову, Сай зістрибнув із рукохода.
– Я ж казав, що мені так краще думається, – сказав він, підійшовши до дівчат. – Угадайте що? Я знаю, як розгадати загадку!
[1] Система класифікації книжок, що використовується переважно в бібліотеках. (Прим. пер.)
[2] Різновид бейсболу; грають у софтбол м’ячем, більшим і значно м’якшим за бейсбольний. (Прим. ред.)