Марлі виставила на замку цифри 1-5-3 – і той клацнув.
– Скоріше піднімайтесь! – покликала вона Іслу і Сая.
Відчинивши двері, дівчинка заповзла всередину. У будиночку можна було стояти.
– Ого! Круто, – сказав Сай, заповзаючи слідом за Марлі.
Ісла рухалася за хлопчиком.
Лісовий будиночок мав дерев’яний дах, вікна зі справжнього скла, червоні завіси, що перекликались із червоним килимом на підлозі. Біля невеликого столика стояли три табурети, зроблені з пнів. А на столі лежав черговий лист із уже звичними словами вгорі: «Зі столу Гаррі П. Самерлінга».
– Що? Він подарував нам будиночок на дереві? – вигукнув Сай.
– Отакої, – мовила Ісла.
До однієї зі стін була прикріплена поличка з різноманітними настільними іграми (включно з «Монополією»!). І на всіх чотирьох стінах висіли нашвидкуруч намальовані картини. Перед Марлі було зображення плюшевого ведмедика. На стіні навпроти – глобус. Справа – телефон, а зліва – ваза з квітами.
– Тепер ми знаємо, чому містер Самерлінг залишив скарб нам, а не своєму синові, – сказала Марлі. – Не думаю, що Джею Самерлінгу сподобався би будиночок на дереві.
– Уявляєте, як він піднімається сюди у своєму розкішному костюмі? – засміявся Сай.
– У жодному разі, – похитала головою Ісла.
Її усмішка застигла, коли вона підняла лист зі столу.
– Знаєте… – сказала Ісла. – Цей лист якийсь дивний. Ось ці слова мають писатися з великої букви, а тут – із маленької. А деякі великі літери з’являються посеред слів.
Марлі посунулась ближче.
– Ти маєш рацію.
– Можливо, пошук скарбів іще не завершено, – сказав Сай, потираючи руки.
– Можна скласти з великих літер якесь слово? – спитала Марлі.
– Знайда? – припустив Сай.
– Не зовсім, – сказала Ісла. – Треба впорядкувати: «З…Н…А…Й…Д…І…Т…Ь…Т…Е».
– Такого слова немає, – сказала Марлі.
– Це два слова, – сказала Ісла. – «Знайдіть» і «те». Якщо використовувати всі літери, – поклала вона лист на стіл.
Марлі витягнула із сумки нотатник.
– Можливо, це анаграма, і ми повинні її розшифрувати?
День? Знайте? Тінь? – дівчинка склала список слів у записнику. Але хай як вона намагалась, зайві літери однаково залишались. Окрім варіанта «знайдіть те».
Вона спробувала розділити «т» і «е».
– Знайдіть «Т» «е»? – пробурмотіла Марлі, намалювавши велику «Т».
Але це не допомогло. Тож, поклавши олівець на стіл, вона спостерігала за тим, як він потихеньку котиться назад.
– Ці картини на стінах якісь дивні, – сказала Ісла, роззирнувшись довкола. – Таке враження, що їх малювала мала дитина.
– Зображення телефону точно дивне, – сказав Сай. – Хто малює телефон, щоб повісити на стіну?
– Чекайте. Ведмідь, телефон, квіти, – почала Ісла.
– Не просто квіти, ромашки! – підскочила Марлі. – За винятком глобуса, всі вони символізують загадки, які ми розгадали!
– Глобус теж, – сказав Сай, здіймаючись на ноги. – Глобус має широту і довготу. Так ми знайшли це місце.
– Погляньте, як усі малюнки розміщені: один навпроти одного, – зауважила Марлі. – Ведмідь навпроти глобуса, а ромашки – навпроти телефону. Що як провести уявні лінії від однієї картини до іншої?
– Вийде «Т», – сказала Ісла.
Сай вийшов у центр кімнати.
– «Т» має бути… – став він на лінії з картинами і простягнув руки. – Ось тут, – показав він на червоний килим під ногами.
– Скрутімо килим, – запропонувала Марлі.
Сай зійшов із килима, і вони разом зсунули його з місця. Але під ним виявилася лише потерта дерев’яна підлога.
Марлі з Іслою взялися простукувати дошки, і врешті-решт одна з них видала порожній звук. Марлі потягнула її на себе, і та з легкістю піддалась.
– Тут щось є, – вигукнула Ісла, засунувши руку всередину. Та хоч що б це було, воно здавалося надто великим, і дівчинка не могла витягнути його через отвір.
Сай потягнув за дошку поруч, яка теж із легкістю піддалась. Дошка з іншого боку – також.
Таємний схов! Усередині була невелика синя металева коробка. Дуже схожа на ту, що вони знайшли на подвір’ї містера Самерлінга, тільки новенька. Марлі і Сай відкріпили затискачі, а Ісла відкрила кришку.
У коробці було кілька листів, усі позначені підписом «Зі столу Гаррі П. Самерлінга». У верхньому було написано:
МІСЦЕ ДЛЯ ВАШОГО СКАРБУ
Решта були порожні.
– Круто! – усміхнулась Марлі. – У кожному лісовому будиночку має бути таємний схов.
– Але ми не маємо скарбу, який можна було б там сховати, – розчаровано мовив Сай.
– У мене вдома є срібний долар, – сказала Ісла, перекидаючи волосся через плече. – Мій брат Гевін уже двічі намагався його вкрасти. Можливо, я сховаю його тут, – насуплено сказала дівчинка.
У Сая теж з’явилась ідея.
– Я маю кілька індійських монет, які теж можна там сховати.
У Марлі нічого схожого не було, але якщо через кілька тижнів їй більше не доведеться носити оклюдери, то, можливо, вона б поклала їх туди. Дівчинка не могла пояснити, але це здавалося їй хорошою ідеєю.
– Шкода, що ми не можемо розповісти містеру Самерлінгу, що завершили пошук його скарбу, – сказала Марлі, коли вони закрили таємний відсік.
– Гадаю, він знає, – мовила Ісла.
– Так, – погодився Сай.
«Можливо», – подумала Марлі. У будь-якому разі це чудово, що він звів її з Іслою та Саєм разом. Неначе знав, чого вона потребує найбільше. І це зовсім не гроші на літак, щоб відвідати давню подругу, а можливість завести нових друзів просто тут, у Сендфорді.
– Мені здається, що в цьому будиночку в нас буде багато цікавих пригод, – сказала Ісла.
– Мені теж так здається, – підтримала її Марлі.
– Уперед за пригодами! – вигукнув Сай, простягнувши руку долонею вниз.
Ісла поклала руку зверху. Марлі приклала свою на руку Ісли. Разом вони підняли стиснуті долоні догори. Марлі вже з нетерпінням чекала на їхню наступну пригоду.