– Саю, ти серйозно? – перепитала Марлі, борючись із бажанням манірно закотити очі. – Невидиме чорнило?
– Чому ти думаєш, що в коробці залишились якісь повідомлення? – спитала Ісла, поправивши обруч.
– Не знаю, – відповів Сай, відводячи погляд. – Але ж знайшов не знайшов, а помацати можна, чи не так? – проказав хлопчик, починаючи згортати килим.
Дівчата обмінялись поглядами, повними сумніву.
– Ну ж бо, спробуємо, – сказала Ісла.
Дівчатка допомогли Саю з килимом. Але про себе Марлі думала, що хлопчик, певно, просто захотів погратися з ультрафіолетовим ліхтариком батька.
– Гаразд, – мовила Марлі. – Де «Те»?
Саме так вони знайшли таємний схрон під підлогою. У листі, який вони здобули наприкінці пошуку скарбу, значилось: «Знайдіть Те». Ця фраза означала, що вони мають подумки з’єднати малюнки на стінах будинку: там, де уявні лінії перетинались, і було місце схрону.
Розставивши руки, Сай утворив таку ж лінію від картини з квітами до малюнка з плюшевим ведмедиком. Потім повернувся і, зробивши кілька кроків ліворуч, став між зображеннями глобуса й телефона.
– Тут, – сказав він, тупнувши ногою по підлозі.
Працюючи разом, друзі познімали хиткі дошки. Тільки-но вони відкрили блакитну металеву коробку, Сай хутко посвітив ультрафіолетом на перший аркуш «Зі столу Гаррі П. Самерлінга».
– Нічого, – мовила Ісла.
– Сюрприз, – пробурмотіла Марлі їй на вухо.
Відклавши цей аркуш, Сай посвітив ультрафіолетом на наступний. Цей також був чистим. Те саме відбулось і з третім аркушем. Але коли хлопчик заніс ультрафіолетовий ліхтарик над четвертим, на тому проявилися літери.
Схилившись над аркушем, друзі завмерли. Те, що зовсім нещодавно здавалось чистим місцем, виявилось головоломкою «Пошук слів».
– Я знав! – вигукнув Сай, переможно здіймаючи кулак у повітря.
Марлі була здивована: Сай мав рацію.
Ісла насупилась.
– Не розумію.
– Чого ти не розумієш? – перепитав її Сай. – Дитяча головоломка «Пошук слів». Це означає, що потрібно знайти приховані слова.
Ісла піднесла руку, зупиняючи хлопчика.
– Я знаю, що таке пошук слів, – сказала вона. – Я не розумію, навіщо ця головоломка написана невидимими чорнилами на аркуші, схованому в коробці.
Марлі, погоджуючись, кивнула.
– Пошук скарбу завершився, – мовила вона, здіймаючись на ноги. – Так було сказано в останньому листі.
Дівчинка підійшла до нотатника, яким користувалась ще в третьому класі. Тепер на решті його сторінок вони розгадували загадки містера Самерлінга. І всі аркуші з посланнями та головоломками досі залишались всередині.
Попорпавшись у паперах, Марлі врешті знайшла те, що шукала.
– Ага! – вигукнула вона, витягуючи листа. – Зараз прочитаю: «Вітаю, мої любі шукачі скарбів! Ви добре попрацювали і нарешті дістались фіналу цього полювання за скарбом…».
– Цього полювання за скарбом, – мовив Сай, змінюючи наголос. – А це означає ще один пошук скарбу. – А ось це, – помахав він аркушем із головоломкою, – перша підказка!
– Що? – мовила Ісла. – Навіщо ще один пошук скарбу?
– Ну як «навіщо»? – відповів Сай. – Певно, є ще один скарб.
«Ще один скарб? – замислилась Марлі. – Хіба таке можливо?»
І хоча містер Самерлінг і подорожував світом у пошуках скарбів, ніхто так і не знав, чи знайшов він щось. Його син Джей каже, що ні. Він також був присутній на оголошенні заповіту. Марлі пам’ятала, як незручно вони через це почувалися: у заповіті містера Самерлінга було сказано, що Джей – поганий син і не заслуговує жодного скарбу. Ось чому він залишив усе Марлі з Іслою та Саєм. Вони ставились до містера Самерлінга краще, ніж його син. Але Джею було байдуже, адже він вважав, що скарбу не існує. Ось чому ніхто не здивувався, коли скарбом виявився будиночок на дереві.
Але що як існує ще один скарб?
– Тож вирішимо загадку і подивимось, приведе вона нас до нових підказок чи ні, – запропонувала Марлі.
– Гаразд, – погодилась Ісла, перекинувши волосся через плече.
Друзі всілися довкола столу, і Сай знов увімкнув ультрафіолетовий ліхтарик над аркушем із прихованими літерами.
– Нумо перепишемо їх у нотатник, щоб не розряджати ліхтарик, – запропонувала Марлі.
– Гарна ідея, – погодився Сай.
Марлі дістала з сумки олівця, а Сай з Іслою почали диктувати їй рядки один за одним.
Коли Марлі все переписала, друзі разом схилилися над нотатником.
– Гаразд, які слова ви бачите? Я бачу слово «новий», – спитавши, Марлі обвела його.
– Тел! – вказав Сай на буквосполучення Т Е Л.
Ісла засміялась.
– Це не слово.
– Ні, це слово, – заперечив Сай. – Скорочення від слова «телефон».
– Може бути, – погодилась Марлі.
Іслу це не переконало, але Марлі все одно обвела це слово.
– Ось іще, – обвела дівчинка слово «несіть».
– І «принесіть», – вказала Ісла на префікс унизу.
Марлі обвела і його, і саме в цей момент дещо помітила.
– Секундочку, – сказала вона, поставивши олівець біля верхнього краю головоломки.
– Так, бачу, – замислено відповіла Ісла, накручуючи пасмо волосся на палець.
– Що? – спитав Сай, нахиляючись ближче до аркуша. – Що ти бачиш?
– Це не «Пошук слів». Це послання, зашифроване у вигляді головоломки. Ось дивись, – сказала Марлі, починаючи обводити слова. – Принесіть… цей… аркуш…
Тепер його побачив і Сай. Разом вони продовжили:
– Стеллі… вона… дасть… вам… новий… лист!
Стелла Лавлейс – адвокатка містера Самерлінга. Це вона надіслала їм листи з запрошенням на оголошення заповіту.
– Нове полювання за скарбами! – вигукнула Ісла.
– Я ж казав! – мовив Сай, схоплюючись на ноги. – Час навідатись до міс Лавлейс!