– Що це було? – спитала Ісла, хапаючи себе за волосся.
Знову пролунав дзвін розбитого скла, а потім почулись важкі кроки.
– Ми не самі, – прошепотіла Марлі. – Швидше, повернімо все на місце.
Дівчинка зачинила двері, а Ісла з Саєм допомогли закрити все картиною.
– Ну де ви, діти? Я знаю, що ви тут, – донісся до них грубий голос із першого поверху.
Сай притулився до стіни.
– Ц-це… Джей? – спитав він тремтячим голосом.
– Гадаю, саме він, – важко глитнула Марлі.
«І здається, він уже в будинку!»
– Що будемо робити? – пошепки спитала Ісла.
Думати довелось швидко.
– Секретні сходи! – сказала Марлі. – Сховаємось там.
– Я хочу знати, що ви робите в моєму домі! – крикнув Джей.
– Це не твій дім! – вигукнув у відповідь Сай.
Марлі з Іслою шикнули на хлопчика.
– Що ти робиш? – прошипіла Марлі.
Сай присоромлено глянув на дівчинку.
– Але ж він не його, – майже одними губами промовив він.
«Неважливо», – подумала Марлі.
– Відчиняй двері! – підштовхнула вона ліктем Сая. Ключ був у нього.
– Це мій дім! – сказав Джей. – А ви троє незаконно сюди проникли!
– Швидше! – потягнула Ісла Сая за руку.
Але Сай не поспішав відчиняти двері.
– Це ти незаконно проник сюди, – крикнув він Джею, а потім кинувся вниз сходами. – Нас було запрошено, а тебе?
Марлі з Іслою безпорадно закрили обличчя долонями. У них не було ключа від секретних сходів. Що їм залишалось, окрім як піти за Саєм?
Велике вікно у вітальні за диваном було розбите. Усюди розкидані уламки скла: на дивані, столі й підлозі. А поруч із перекинутою грою «Ерудит» стояв Джей Самерлінг, упираючи руки в боки.
Сай підняв важкий камінь розміром із бейсбольний м’яч.
То ось як Джей сюди потрапив.
– Не схоже, що тебе сюди запрошували, – сказала Марлі. Ісла ховалась за подругою.
– Так, це будинок містера Самерлінга, не твій, – додав Сай. – Він не заповів тобі анічогісінько, пам’ятаєш? Залишив увесь скарб нам!
– Отже, скарб є, – з жадобою в голосі промовив Джей. – Що це? Де він? – чоловік озирав злим поглядом кожного.
Марлі стиснула зуби. Вони мовчатимуть, не скажуть ані слова.
– КАЖІТЬ! – гнівно крикнув він на Марлі. Ісла взяла подругу за руку.
Глибоко вдихнувши, Джей заговорив знову, але вже тихіше:
– Якщо не скажете, я викличу поліцію, – потягнувся він до кишені за мобільним телефоном. – Скажу, що ви вдерлися до будинку мого батька, а я спіймав вас на спробі крадіжки.
– Це ти вдерся сюди без запрошення! – заперечила Ісла.
Джей сердито посміхнувся.
– Не думаю, що поліція повірить у цю версію. Я шанований бізнесмен, а ви лише діти. Як думаєте, на чий бік стануть поліціянти?
– На наш! – сказала Марлі з усією хоробрістю, яка взялась невідомо звідки. – Бо міс Лавлейс розкаже поліції про лист, який нам дала, – поплескала вона по сумці, що висіла на плечі. – Ми шукаємо скарб, і можемо показати поліції, як потрапили всередину. Нам не потрібно було розбивати для цього вікно, як тобі.
– На превеликий жаль, міс Лавлейс зникла, – сказав Джей.
– Що ти маєш на увазі? – спитав Сай, перекладаючи камінь із долоні в долоню.
– Це неправда, – заперечила Ісла. – Ми були в її офісі пару годин тому.
– О, повірте, я знаю, – сказав Джей, рушивши до друзів. – Я бачив вас зі свого офісу навпроти. Хотів дізнатись, що ви замислили, тому тільки-но ви від неї вийшли, я попрямував за вами. Бачив, що ви зайшли до сусіднього будинку, а потім – сюди. Коли ви зникли всередині, я подзвонив у двері. Коли ви не відповіли, я повернувся до офісу міс Лавлейс, щоб усе з’ясувати, але там було зачинено, висіло повідомлення: «У відпустці до кінця літа».
– Що? – розгублено перепитала Ісла.
– Як так? – спитала Марлі. Навіщо міс Лавлейс раптом зачинила офіс через дві години? У цьому не було сенсу.
– Не знаю, – сказав Джей. – На телефоні – автовідповідач. До речі, про телефон… – підняв чоловік свій мобільний. – Ви будете показувати, де скарб, чи мені телефонувати до поліції?
Марлі з Іслою та Саєм знервовано перезирнулись. Насправді вони досі не знайшли скарб. Можливо, він був у таємній кімнаті за картиною нагорі, але вони не могли бути на сто відсотків у цьому впевнені. І їм зовсім не хотілось тягати за собою Джея, поки не дізнаються цього напевно. До речі, містер Самерлінг (друзі були абсолютно переконані) цього б не бажав.
– Добре. Ми покажемо тобі, де скарб, – урешті-решт сказала Ісла.
Марлі шикнула на подругу.
«Вона з глузду з’їхала?»
– Ні, не покажемо! – заперечив Сай, загороджуючи вхід до коридору та сходів.
Глянувши Саю просто в очі, Ісла сказала:
– Ми ж не хочемо, щоб він викликав поліцію, – а потім, трохи кивнувши головою вбік каміна у вітальні, додала: – Закладаюсь, ти не знаєш про таємну кімнату за каміном.
Ага! Тепер Марлі зрозуміла, що задумала Ісла.
Яка ж вона розумна!
Здивувавшись, Джей підійшов до каміна. Відсканувавши його очима, чоловік обмацав цеглу. Просто як Марлі з Іслою нещодавно.
– Як ви туди потрапили? – спитав він, стоячи однією ногою на півколі перед каміном.
– Ти маєш стояти обома ногами на мармурі, – вказала на півколо вона.
– Що ви замислили? – з підозрою спитав він, продовжуючи стояти однією ногою поза мармуром.
– Ні, Ісло! Не кажи йому! Ми ж не хочемо, щоб він знайшов скарб! – вигукнула Марлі, сподіваючись, що це прозвучало досить переконливо. Вона дуже хотіла, щоб Джей повірив, що скарб – за каміном.
– Так! – сказав Сай, підійшовши до Джея. – Це наш скарб, а не його!
Джей зіштовхнув хлопчика з дороги, ступивши на мармур на цей раз обома ногами.
– Як туди потрапити? – спитав він в Ісли.
– Ось так! – відповіла Ісла, кинувшись до книжкової полиці збоку від каміна і натискаючи долонею кнопку. Камінна стіна обернулась, забравши з собою Джея.
– Круто! – видихнув Сай.
Стіна, що опинилась перед ними, нічим не відрізнялась від тієї, що зникла. Ніхто б не здогадався, що щось змінилось. Або що за каміном знаходиться справжня таємна кімната.
– Добре придумала, Ісло! – поплескала Марлі подругу по спині.
Ісла сяяла від радості.
– Я втішаюся, що ми замкнули двері, які ведуть до секретних сходів, – сказав Сай.
Погоджуючись, Марлі кивнула. Зараз вона теж була рада, що двері замкнені.
– Я це й мала на увазі, коли казала, що не хочемо, аби він викликав поліцію. Бо її маємо викликати ми. Може, підемо до тебе і викличемо, Марлі? – спитала Ісла в подруги.
– Не зараз, – заперечив Сай. – Джей нікуди не дінеться. Тож спочатку піднімемось і глянемо, що в тій кімнаті за картиною.