Діти помчали сходами нагору. Вони швидко відтягнули картину і відімкнули двері. Узявшись за руки, друзі попрямували ще вище.
– Ого, вау! – здивувалась Марлі, коли вони увійшли до маленької квадратної кімнати з великими вікнами. Це була баштова кімната!
– Це вона, – промовила Ісла, підійшовши до вікна. – Таємна кімната, що виходить вікнами на місто.
Звідси Сендфорд здавався зовсім крихітним.
– Отже, де скарб? – озираючись, спитав Сай. Речей у кімнаті було небагато. Лише пара коробок біля сходів та м’яке зелене крісло обок одного з вікон.
Сай відкрив одну з коробок.
– Тут лише старі речі, – розчарувався хлопчик.
Марлі відкрила іншу коробку.
– Здається тут фотоальбоми, – сказала вона, витягуючи верхній. – Можливо, наступна підказка – на одній зі світлин.
Але раптом щось на стіні привернуло увагу дівчинки. Марлі швидко схопилась на ноги.
– Гей! – гукнула вона друзів, повільно обертаючись. На стінах кімнати висіли зображення ведмедика, глобуса і ромашок. – Де ми бачили картини з ведмедиком, глобусом і ромашками?
– У будиночку на дереві! – в один голос вигукнули Сай з Іслою.
– Це не може бути випадковістю, – зауважила Ісла.
Марлі була з нею згодна. Мала бути причина, чому містер Самерлінг повісив на стіни будиночка на дереві та таємної кімнати ті самі малюнки. Дівчинка підійшла до центру кімнати.
– Не думаю, що скарб у коробках, – сказала вона.
– Закладаюсь, тут як у будиночку на дереві, – сказав Сай. – Ми повинні розібратись, де проходять уявні лінії, віднайти «Те» і знайти скарб.
Марлі вже стояла на цьому місці, але була одна проблемна: килима під ногами не було. Тільки дерев’яні дошки. Опустившись на коліна, друзі просунули пальці між ними.
– Тягнімо, – сказала Ісла, відсунувши першу дошку. Внизу блиснуло щось металево-блакитне.
– Ще один таємний схрон! – вигукнув Сай.
Хлопчик відсунув ще дві дошки, й Ісла змогла витягти коробку. Вона була така сама, що й та, яку вони знайшли під час першого пошуку скарбів.
Сая практично розривало від нетерпіння.
– Ну що там? – спитав він, потираючи руки.
Ісла послабила затискачі та відкрила кришку. Усередині лежав брунатний конверт.
Відкривши його, Марлі витягла складений аркуш «Зі столу Гаррі П. Самерлінга», три квитки на літак до Сіетла, штат Вашингтон, і три квитки на острів Літо.
– Що це? – спитала вона, передаючи квитки друзям.
– А де розташовується острів Літо? – поцікавився Сай.
– Можливо, поблизу Сіетла? – припустила Марлі. – В їдальні є мапа.
– Це квитки на наші імена, – здивувалась Ісла.
– І датовані 25 серпня, – вказала Марлі на дату. – Певно, тому в листі, який дала нам міс Лавлейс, було сказано, що ми маємо завершити пошук таємної кімнати до 25 серпня, інакше скарб зникне назавжди. Квитки стануть недійсні, – махнула вона ними в повітрі і штовхнула Іслу: – Прочитай лист!
Розгорнувши аркуш, дівчинка зачитала:
– «Любі шукачі скарбів, мої вітання! Ви стали на один крок ближче до скарбу. Будь ласка, зателефонуйте Стеллі Лавлейс за її особистим номером (219-555-0155). Вона буде вашим гідом у наступній пригоді. Спакуйте одежу для розкопок. І хай що станеться, не повідомляйте моєму синові про те, куди прямуєте. Щиро ваш Гаррі П. Самерлінг.
– Тож… Це і є наш скарб? – мовив Сай. – Поїздка на острів Літо?
За інтонацією хлопчика Марлі не змогла визначити, щасливий він чи розчарований. Чого не можна було сказати про Іслу.
– Ніколи не подорожувала літаком, – захоплено мовила та.
– Я лише одного разу, – зізналась Марлі.
Нарешті й Сай звівся на ноги.
– Ми поїдемо в подорож! – сказав він, радісно підстрибуючи.
– Цікаво, чим ми будемо займатись на острові Літо? – спитала Марлі.
– Усе ж зрозуміло. Найімовірніше, шукатимемо ще один скарб! – пояснив Сай.
«Ще один скарб? Правда?» – замислилась Марлі.
***
– З вами спілкуватиметься мій адвокат, – бурчав Джей Самерлінг зі скутими за спиною руками.
– Так-так, – відповіла поліціянтка, прихиляючи голову чоловіка донизу, коли той сідав до авто.
Через кілька секунд вони поїхали.
На тротуарі неподалік стояли батьки Марлі, Ісли і Сая.
– Ми не повинні були дозволяти вам іти в той будинок, – сказала мама Ісли, заколисуючи маля на руках.
– Ні, повинні, – заперечив Сай. – Ми зловили поганця!
– І знайшли скарб, – додала Марлі, піднімаючи конверт, який вони здобули в схроні таємної кімнати.
– Так, і що там за поїздка? – спитала мама Марлі.
Марлі передала конверт мамі. Поки та відкривала його, дістаючи листа, до неї підійшли й інші батьки.
– Перш ніж ви щось скажете, можна, ми зателефонуємо міс Лавлейс? – спитав Сай. – Будь ласка!
– Здається, це гарна ідея, – промовила мама Марлі, передаючи квитки батькам інших дітей. – Треба зрозуміти, про що йдеться.
Вони всі разом попрямували до будинку Марлі і всілися на ґанку. Витягнувши телефон, мама Марлі набрала номер міс Лавлейс. А потім поставила дзвінок на гучний зв’язок, щоб усі могли її почути.
– Алло? – відгукнулась на іншому кінці слухавки міс Лавлейс.
– Здрастуйте, це ми: Марлі, Ісла і Сай! Шукачі скарбів! – заговорили друзі одне поперед одного.
Міс Лавлейс засміялась.
– Ну привіт, шукачі скарбів! Готові до наступної пригоди?
– Так! – вигукнули вони.
– Хвилиночку, – сказав тато Сая, поклавши руку синові на плече. – Що ви маєте на увазі під наступною пригодою? Скільки пригод і пошуків скарбу в цьому заповіті?
– Мені теж хотілося б це знати, – трохи занепокоєно сказала мама Ісли. – Наші діти вже відшукали два так званих «скарби». Скільки ще?
Запал Марлі трохи згас. А якщо батьки не дозволять їм поїхати в цю подорож? Вони не можуть так вчинити. Не можуть!
– Я не маю права відповідати на це запитання, – зауважила міс Лавлейс. – Але ви маєте дозволити дітям поїхати. Будь ласка! Це найважливіша частина!
«Найважливіша частина?» – Марлі з Іслою та Саєм зацікавлено перезирнулись. Щоб це могло означати?
Марлі не терпілось дізнатися!