– Тоді чому він був у бардачку? – спитала Марлі.
– Гарне запитання, – відгукнувся Сай. Він вийшов із квадроцикла, грюкнувши за собою дверцятами.
– Що ще є в бардачку? – спитала Ісла. Сай потягнувся назад через вікно та знову відчинив бардачок.
– Мапа, – сказав він, витягаючи речі. – І ця дивна смужка паперу.
Він підняв стрічку високо над головою, і та розкрутилась аж до землі.
Ісла взяла мапу, а Марлі підняла кінець дивної смужки. Дівчинка натягнула її між собою та Саєм.
– Що це? – спитала вона. Папірець був завширшки з її палець, але дуже довгий. З одного боку він був абсолютно порожній, а з іншого на всю довжину простягався рядок великих літер.
– Схоже на загадку, – сказав Сай.
– Схоже, – погодилася Марлі, хоча інші загадки завжди були на папері, підписаному: «Зі столу Гаррі П. Самерлінга». Та чим це ще могло бути? Вона почала зачитувати літери зі свого боку аркуша: «б», «т», «р», «и», «і»…
Та Ісла її перебила:
– Агов, може, спочатку відшукаємо хатину, а тоді вже обговорюватимемо загадки? – Дівчинка розгорнула мапу.
– Можливо, нам доведеться вирішити цю загадку, щоб відшукати хатину, – припустила Марлі.
– Хвилинку, – промовила міс Лавлейс, знову відкриваючи сумочку. – Це лише здогад, але мені цікаво, може, той ключ, що, як я думала, від хатини, насправді від квадроцикла?
Вона дістала звичайнісінький старий ключ. До нього був прикріплений папірець із написом: «Ключ від острова».
Сай знизав плечима.
– Погляньмо.
Міс Лавлейс сіла в машину, вставила ключ у замок запалювання – і цього разу квадроцикл загуркотів. Марлі з Іслою та Саєм, радісно підскочивши, звільнили шлях. Міс Лавлейс повільно виїхала з гаража.
– Чудова ідея, міс Лавлейс! – вигукнув Сай.
Марлі запхала смужку паперу в кишеню куртки й попрямувала по свій багаж.
На щоках міс Лавлейс спалахнув рум’янець.
– А знаєте що? – сказала вона. – Певно, ми проведемо багато часу разом протягом наступних чотирьох днів. Чому б вам усім не звати мене Стеллою?
Вона лишила двигун увімкненим, поки валізи завантажували в кузов. Марлі поклала металошукач зверху, і діти залізли в машину. Коли всі пристебнулися, Стелла повільно повела квадроцикл довгою, обсадженою деревами під’їзною доріжкою.
Жінка зупинила машину, коли під’їхали до стежки, якою сюди прийшли. Та була досить широкою, щоб назвати її дорогою.
– В який бік? – спитала вона. – Хтось хоче спробувати вгадати?
Ісла зазирнула в мапу.
– Хочете вірте, хочете ні, але ця стежка називається «Головною дорогою» та огинає весь острів.
– Креативно, – зазначила Стелла, схилившись так, щоб мати змогу бачити мапу.
– Еге ж, в їдальні містера Самерлінга висіла копія цієї мапи! – сказала Марлі.
– Дивно, – мовив Сай.
Марлі намагалася пригадати, чи були ці дві мапи однаковими. Чи була позначена хатина на копії в будинку містера Самерлінга? Але згадати так і не змогла.
– Як щодо того, щоб я вибрала напрямок? – запропонувала Стелла і повернула ліворуч, у протилежному напрямку від причалу. – Пошукаєте, будь ласка, бічні стежки та під’їзні доріжки?
– Звісно! – Ісла із Саєм висунули голови у вікна.
Але зір Марлі був таким поганим, що дівчинка не була певна, що зможе допомогти.
– Я, мабуть, краще попрацюю над загадкою, – запропонувала вона, витягаючи смужку з кишені.
Сай обернувся з переднього сидіння.
– Якщо ти взялася розгадувати загадку, я хочу допомогти, – сказав він.
– Гаразд.
Марлі подала хлопчику один кінець паперової смужки, і вони як змогли розтягнули її між переднім і заднім сидіннями.
– Обережно, не розірвіть, – насупившись, мовила Ісла.
Під’їхавши до роздоріжжя, Стелла зупинилася. Біля стежки, що відгалужувалася, стояв дерев’яний знак: «Лісиста Стежка».
– Ісло, ти бачиш на мапі Лісисту Стежку?
Сай відпустив свій кінець папірця й визирнув у вікно.
– Хіба стежка може бути ще лісистішою за ту, якою ми вже їдемо? – спитав він.
Марлі це теж цікавило. Увесь цей острів здавався суцільним лісом.
– Ні, Лісистої Стежки тут немає, – сказала Ісла, піднісши голову. – Є Хибна Стежка, Стежка Ворона та Оленячий Провулок.
– Оленячий Провулок? – перепитала Марлі. – Гадаєте, на цьому острові й справді є олені?
– Можливо, – відповіла Стелла, рушивши з місця. – Здається, Гаррі розповідав щось про оленів.
Раптом Ісла закричала:
– Стоп!
– Що таке? – Стелла натиснула на гальма.
– Пробач, Стелло. Я не тобі, – сказала Ісла. – Я мала на думці Марлі. Припини вже крутити той папірець.
Марлі кліпнула від здивування. Вона навіть не помітила, як почала його крутити. Але більша частина її пальця була обгорнута паперовою смужкою. Вона почала її розгортати…
– Ні, не розмотуй! Не зараз! – Ісла поклала руку на долоню Марлі. – На твоєму пальці слово!
Марлі насупилася.
– Правда? Де?
Зрештою дівчинка побачила його.
– «Х-и-б-н-о», – прочитала вона, торкаючись кожної літери.
– Так, ми дійсно десь схибили й заблукали, – буркнув Сай.
Ісла всміхнулася.
– Здається, я знаю, як розгадати цю загадку, – сказала вона. – Нам потрібно обгорнути цю смужку довкола чогось, що є довшим за твій палець.
– О! Я знаю, довкола чого ми можемо її обгорнути! – поспіхом вигукнула Марлі.
Вона обережно зняла смужку зі свого пальця, відстебнула ремінь безпеки і стала на коліна, щоб дотягнутися до валізи й дістати палицю, яку поклала в переднє відділення.
Сай із підозрою примружився.
– Звідки в тебе це? – спитав він.
– Капітан Джо дав, – відповіла Марлі, знову влаштовуючись на сидінні. Вона почала намотувати смужку паперу довкола гладкої палиці так, ніби загортала мумію. – Гм-м. Щось не так, – сказала вона, коли смужка вкрила половину палиці. – Я бачу лише випадкові літери. Жодних слів.
– Спробуй покрутити палицю, – порадила Ісла.
Марлі повільно провернула палицю.
– Ось! – вигукнула Ісла, тицяючи пальцем у палицю. – Бачиш? Знову «хибно».
Літери й досі не складались у рівні рядки, але цього було достатньо, щоб скласти слова.
– «Хибної Стежки до», – прочитала Марлі.
– Намотуй далі, – сказала Ісла.
Та почала щодуху намотувати паперову смужку на палицю. Щойно дівчинка закінчила, з’явилося повне повідомлення: «Від Хибної Стежки до Кролячої Стежки».