– Отже, пошук хатинки і є нашою першою загадкою, – мовив Сай, потираючи руки.
– А смужка паперу – наша перша підказка, – зауважила Марлі.
Ісла роздивлялася мапу.
– Бачу Хибну Стежку, – сказала вона, закинувши волосся за плечі. – Але ніякої Кролячої Стежки.
– Що ж, знайдімо спочатку Хибну Стежку, – запропонувала Стелла. – А з Кролячою Стежкою розберемося потім. Марлі, пристебнись.
Марлі пристебнулась, і машина рушила вперед.
Дівчата звірилися з мапою.
– Їхати не дуже далеко, – сказала Ісла. – Зараз буде поворот праворуч.
– Гаррі лишив безліч інструкцій для цієї подорожі, але чомусь не згадав про квадроцикл або про те, як знайти хатину, – буркнула Стелла.
– А коли він лишив інструкції? – спитав Сай.
– Вони були в листі, який я прочитала відразу після того, як віддала вам конверт. Ви з нього почали полювання на скарби в будинку Гаррі, – повідомила Стелла. – Пам’ятаєте? У мене було кілька листів від Гаррі.
Марлі пам’ятала. Вони бачили ті додаткові конверти обидва рази, коли були в офісі Стелли.
– Гаррі лишив чіткі інструкції щодо того, коли й ким кожен з конвертів має бути розпечатаний, – пояснила Стелла. – У тому, який був адресований мені, було вказано, що я маю робити, коли ви відшукаєте квитки на острів Літо. І я не мала жодних сумнівів, що ви впораєтесь із цим дуже швидко. Тож щойно ви пішли, я зачинила офіс та почала готуватися до поїздки. З листа Гаррі я дізналася, як зв’язатися з капітаном Джо, а той уже розповів усе, що мені потрібно було знати про хатину. За винятком, мабуть, того, як туди дістатися. – Стелла здавалася трохи розчарованою.
Ісла нахилилася до водійського сидіння.
– Усе гаразд. Ми знайшли квадроцикл, тож знайдемо й хатину.
– Гадаю, містер Самерлінг любив перетворювати все, що міг, на головоломку, – промовила Марлі. – Він знав, що ми розберемося.
Незабаром вони під’їхали до дерев’яного знака, на якому було зазначено: «Хибна Стежка». Стелла звернула на темну вузьку дорогу. Квадроцикл на ній ледве вміщався.
Через кілька хвилин Стелла зупинила машину.
– Ще одне роздоріжжя, – оголосила вона. – Але жодної вказівки на назву дороги.
– Тоді їдьмо далі, – кинула Ісла. Її увага була прикута до мапи. – Можливо, там буде вказівний знак на Кролячу Стежку, як той, що ми бачили на Лісистій Стежці.
Стелла повела машину вперед. І трохи далі вони дійсно побачили дерев’яний знак.
– Кроляча Стежка! – вигукнув Сай, прочитавши напис на табличці.
Стелла, звернувши на Кролячу Стежку, доїхала нею аж до повороту, де та виходила на широку галявину. А там у променях призахідного сонця стояла гарна дерев’яна хатина із широким ґанком.
Стелла, зупинивши квадроцикл, відкинулася на спинку сидіння.
– Ось, саме таким я й уявляла собі будиночок Гаррі, – промовила вона.
Усі вийшли з машини. Марлі, Ісла та Стелла пішли забирати речі з багажника, а Сай помчав просто до хатини. Розчахнув дверну москітну сітку – і знову зачинив її.
– Двері замкнені, – сказав він, прибігши назад по свою валізу.
– Ну, звісно ж, замкнені, – зітхнула Ісла. – У нас є ще якийсь ключ?
– Є один, той, що Сай знайшов у бардачку. Він тут, – сказала Стелла, поплескавши по кишені, коли вони підіймалися на ґанок. Адвокатка вставила ключ у замкову щілину й провернула ручку – двері відімкнулися!
– Ура! – вигукнули діти.
– Ого, як тут гарно! – мовила Стелла, коли вони увійшли до вітальні.
Стіни були побудовані з гладких широких колод. Марлі не втрималась і доторкнулася до однієї. У кімнаті були великий камін із каменю, диван, два крісла й тумба з телевізором. За каміном розташовувалася невеличка кухня, спальня та ванна кімната.
– Нагорі мають бути ще дві спальні, – вказала Стелла на прочинене горище над ними.
– А ми можемо спати там? – запитав Сай.
– Звісно, – відповіла Стелла.
– Так! – переможно підняв кулак Сай.
Марлі поставила металошукач біля дверей, і діти потягли валізи нагору. Там був затишний куточок із невеликим диваном, книжковими поличками та поручнями, через які зручно було спостерігати за першим поверхом хатини.
Ліворуч були розташовані дві маленькі спальні та ванна кімната.
Марлі з Іслою зайняли спальню з двома односпальними ліжками, залишивши Саю меншу кімнату.
Та хлопчик навіть не думав розпаковувати речі.
– Я просто вмираю з голоду! – сказав він, звісившись із поруччя. – Може, повечеряємо?
– Безумовно, – відгукнулася Стелла. – А тоді, гадаю, нам варто лягати спати. У нас був довгий день. До того ж вам уранці потрібно буде розгадувати загадки.
– А можна нам наступну підказку отримати сьогодні ввечері? – запитав Сай, і Марлі з Іслою приєдналися до нього.
Здавалось, Стелла розгубилася.
– Наступну підказку?
– А в тебе хіба немає наступної підказки? – спитав Сай.
– Боюся, що ні, – відповіла Стелла. – У мене й першої підказки не було, пам’ятаєте?
Друзі обмінялися спантеличеними поглядами: «Якщо в Стелли немає наступної підказки, тоді де вона?».
Попри страшну втому, Марлі ніяк не вдавалося заснути. Вона не розуміла: чи то через дивне ліжко, чи то, можливо, через тугу за домівкою – чи через усе разом. Дівчинка, повернувшись, почала вдивлятися в темряву, їй не потрібно було носити пов’язку вночі, але тут однаково було надто темно, щоб щось розгледіти.
– Агов, ти спиш? – прошепотіла вона до Ісли.
Подруга не відповіла.
Марлі, відкинувшись на подушку, зітхнула. Їй було цікаво, чи спить Сай, тож дівчинка встала з ліжка й тихенько вийшла. Стелла лишила світло на кухні ввімкненим, але двері до її спальні були зачинені. І, судячи з гучного хропіння, що долинало з кімнати Сая, хлопчик теж спав.
Бути єдиною, хто не спить, зовсім не весело, проте оскільки вона вже не спала, то вирішила піти до ванної кімнати. Увійшовши, Марлі зачинила двері та увімкнула світло. Після туалету вона помила руки й почала витирати їх рушником, що висів на гачку, але той був вологим.
«Десь тут мають бути інші рушники», – Марлі відчинила шафку за дверима і знайшла в ній цілу купу рушників, а ще мило, шампунь і піну для ванни. Та коли почала зачиняти дверцята, її увагу привернув папірець, приклеєний зсередини. Згори, знизу і зліва папірець мав рівно відрізані краї, тоді як справа – під дивним кутом.
Слів на папері не було. Як не було і примітки вгорі: «Зі столу Гаррі П. Самерлінга». Але вся сторінка була заповнена невеличкими скупченнями крапочок. Марлі всміхнулася. Це, певно, була ще одна загадка. Шкода, що Сай та Ісла вже міцно сплять.