Марлі з Іслою та Саєм продивлялися книжкові полиці на верхньому поверсі. Вони шукали щось – будь-що, – що могло б містити алфавіт Брайля.
– Гей, тут енциклопедії! – вигукнула Марлі. – Це як інтернет, тільки у вигляді книжки.
Ісла схопила книжку «Б» і почала гортати сторінки.
– Ось, тут: «Луї Брайль». І погляньте-но! Дівчинка тримала книжку так, щоб Марлі із Саєм усе бачили. Там, унизу сторінки, була невеличка таблиця шрифту Брайля.
Сай узяв один з аркушів із крапками та поклав його поруч з таблицею.
– Це таки шрифт Брайля! – вигукнув він. – Бачите? Перша літера – це «б». – Хлопчик показав спочатку на символ на аркуші, а тоді – на літеру в таблиці Брайля.
– Справді? – перепитала Марлі, примружившись.
– Можна мені ручку або олівець? – попросив Сай, простягнувши руку.
Марлі витягла зі своєї сумочки те й інше. Сай узяв олівець, а тоді вони з Іслою всілися на підлогу, тримаючи два аркуші та енциклопедію. Марлі опустилася поруч.
– Друга буква – «у», – сказала Ісла.
Сай написав «у» під другим набором крапок.
Марлі знову примружилася: дівчинці було важко розгледіти ці маленькі крапочки.
– На це знадобиться ціла вічність! – заскиглила вона, потираючи вільне від оклюдера око. Вони написали лише дві літери, а потрібно було щонайменше п’ятдесят на першому аркуші й десь стільки ж на другому.
Ісла з розумінням глянула на неї.
– Ці крапки напружують твої очі, Марлі? Якщо хочеш, ми із Саєм можемо перекласти обидва аркуші, а ти запишеш повідомлення до нотатника, – запропонувала вона.
Марлі вдячно всміхнулась Іслі.
– Так, було б чудово, – погодилася вона, потягнувшись по нотатник.
– Далі йде «д», – сказав Сай. – Потім «и», «н» та «к».
Марлі записала їх.
– Остання буква в цьому слові – «у», – повідомила Ісла.
– Отже, «будинку», – прочитала Марлі, відкинувшись на спинку невеличкого дивана. – Продовжуймо.
Так вони й зробили. І за двадцять хвилин друзі розшифрували всі слова з першого аркуша: «будинку», «велосипеди», «сподобається», «можете ними», «пляж покинутий», «лопату та», «пляжу», «удома» і «Самерлінг».
Сай наморщив носа.
– У цьому немає сенсу. Нам що, потрібно ще й слова переставити?
– Розшифруймо другий аркуш, – запропонувала Ісла. – А тоді розберемося, що робити далі.
– Гаразд, – погодився Сай.
Вони з Іслою повернулися до роботи, порівнюючи кожен новий набір крапок із таблицею в енциклопедії, тим часом Марлі записувала їхній переклад у нотатник.
Після розшифрування другого аркуша вийшло таке: «ласкаво прошу», «маю надію», «під ґанком ви», «поки», «користуватись», «прихопіть», «металошукач», «почувайтесь» і «Гаррі».
– Знову ж таки це просто набір випадкових слів, – сказала Марлі, вивчаючи записи в нотатнику.
– А що, як ми поміняємо сторінки місцями? – запропонував Сай. Він обережно вирвав сторінки з нотатника Марлі й поміняв їх місцями. Тепер їх можна було прочитати.
– Упевнена, має бути ще один аркуш. І його треба покласти між цими двома, – сказала Ісла.
– Згодна. Між «Гаррі» та «Самерлінгом» пропущено «П.», – зауважила Марлі.
– Що ж, подивимося, чи зможемо ми його відшукати, – мовив Сай, схопившись на ноги.
Вони оглянули всі шухляди та шафки в хатині. Нагорі та внизу. Шукали під меблями. Нарешті Сай зняв один із велосипедних шоломів, що висів на стіні біля вхідних дверей, і папірець із двома рівними та двома зазубреними краями випав на підлогу.
– Ага! – вигукнув Сай, піднімаючи його. Перевернувши аркуш, хлопчик побачив ще одне послання, написане крапками. Друзі побігли нагору й зібралися довкола енциклопедії, що досі була розгорнута на таблиці Брайля.
– Перша буква «д», – сказав Сай.
– Потім «о», – продовжила Ісла.
Тепер, уже натреновані, Ісла із Саєм швидше розпізнавали закономірності, тож на розшифровку третього аркуша знадобилося не так багато часу: «до літнього», «що вам тут», «знайдете три», «ви тут», «з’їздіть на», «свою мапу», «коли дістанетесь», «як» і «П.».
Коли друзі склали всі три аркуші докупи, їхні зазубрені краї ідеально збіглися. Марлі склала повне повідомлення з правильною пунктуацією й записала в нотатнику, а Ісла зачитала:
«Ласкаво прошу до літнього будинку. Маю надію, що вам тут сподобається. Під ґанком ви знайдете три велосипеди. Поки ви тут, можете ними користуватись. З’їздіть на пляж Покинутої Бухти. Прихопіть свою мапу, лопату та металошукач. Коли дістанетеся пляжу, почувайтесь як удома. Гаррі П. Самерлінг».
Сай потер руки.
– Гадаю, тепер ми знаємо, що робити: йти на пляж Покинутої Бухти і шукати скарб!
– Так, але де саме цей пляж? – спитала Марлі.
– Подивімося на мапі, – запропонувала Ісла. – Здається, я лишила її вчора у квадроциклі. Згорнувши нотатник, Марлі поклала його в сумку. А тоді вони всі разом спустилися сходами та вийшли за двері.
Стелла відвела погляд від книжки, коли друзі промчали повз неї ґанком.
– Куди це ви так поспішаєте? – спитала вона.
– Поки що по мапу, – відповіла Ісла.
Сай вліз у квадроцикл через заднє вікно.
– Знайшов! – він помахав мапою в повітрі й зістрибнув на землю.
Марлі й Ісла стали довкола нього.
– Ось він! – тицьнула Марлі на пляж Покинутої Бухти на мапі.
– Під ґанком мають бути велосипеди, – нагадав Сай.
– Де? – спитала Марлі. Уся територія під ґанком була огороджена чимось схожим на ґрати. Сай простягнув мапу Марлі, і дівчинка поклала її в сумку до нотатника. Вони почали обходити ґанок.
– Там! – гукнула Ісла, коли в полі зору з’явилися двері. Відчинивши їх, друзі виявили невеличку комору просто під ґанком. Усередині вони знайшли кілька велосипедів, а також декілька старих горщиків для квітів, клубок дроту та садові інструменти.
– Лопата! – вигукнув Сай, схопивши її. – Вона нам теж потрібна. І твій металошукач, Марлі.
– Він у хатині! – сказала Марлі.
Вони викотили велосипеди з-під ґанку, а потім Марлі побігла по свій металошукач.
Коли дівчинка повернулась, Ісла саме запитувала Стеллу:
– Можна ми з’їздимо до пляжу Покинутої Бухти? Так було вказано в нашій загадці.
– Звісно, – дозволила Стелла. – Якщо хочете, можете зробити собі сандвічі й влаштувати там пікнік.
– Звучить добре, – мовила Марлі. – Якщо припустити, що там дійсно пляж.
Відколи вони прибули сюди, то не бачили нічого, що хоча б віддалено скидалось на пляж. Увесь острів, здавалося, був суцільною скелею, вкритою деревами.
– Не думаю, що він називався би «пляж Прихованої Бухти», якби там насправді не було пляжу, – промовив Сай.
– Що ж, дізнаймося! – сказала Марлі.