Сай, вийшовши з халабуди, потупцяв сипучим піском.
– Б’юсь об заклад, то і є прихований острів.
Хлопчик стояв біля самої води, показуючи на маленький острівець із єдиним деревом. Ісла з Марлі поспішили за ним.
– Справді так думаєш? – спитала Ісла, прикривши очі.
– Ну, я б не сказала, що він прихований, – зауважила Марлі.
– Але ж він поруч із пляжем Прихованої Бухти, – промовив Сай. – І якщо ти будеш в океані з іншого боку острова, то не зможеш його побачити. Отже, він прихований, чи не так?
Марлі подумала, що це все ж перебільшення, але інших ідей у них не було.
– Але як нам туди потрапити? Плисти задалеко.
Саме в цю мить крижана хвиля накотила на їхні ноги.
– А-а-а! – в один голос прокричали друзі й відстрибнули від води.
– Та ще й занадто холодної – скрикнула Ісла.
– Нам потрібен човен, – сказав Сай.
– Ну, не знаю… – мовила Марлі, їй не подобалась ідея самим веслувати. Хіба в океані немає течій?
Іслі не більше за Марлі сподобалася ця ідея.
– Здається, це доволі небезпечно. Не забули, що сталося з містером Самерлінгом? – спитала вона.
– Ні, він потрапив у шторм, – відповів Сай. – Але сьогодні шторму не буде. – Хлопчик відкинув голову назад і дозволив сонцю зігріти обличчя. – На небі жодної хмаринки!
– Може, й не буде. Але нас однаково може віднести у відкритий океан, – промовила Марлі.
– Може, – погодилась Ісла.
Сай наморщив носа.
– Що ж, у нас однаково немає човна, – пробурчав він.
Вони дивилися на воду й на острів, кожен поринувши у власні думки. Мав же бути спосіб потрапити на той острів. Безпечний спосіб. Марлі спостерігала за хвилями, які то набігали, то відкочувалися. І тут у неї виникла ідея.
– Агов, це ж океан, тож тут мають бути припливи й відпливи, правда ж? Може, нам потрібно дочекатися відпливу й ми зможемо туди просто підійти? – припустила вона.
– О, я колись бачив таке в кіно! – вигукнув Сай.
Ісла схрестила руки.
– Не думаю, що відплив зайде так далеко, – сумнівалась Ісла. – А якщо й зайде, то на це знадобляться години.
Очі Сая заблищали від передчуття.
– А може, існує острів, якого ми зараз не бачимо, але коли настане відплив, то він з’явиться?
– Так, це було б круто! – промовила Марлі.
– Це був би й справді прихований острів, – сказала Ісла.
– Чому б нам не побути тут деякий час і не поглянути, чи зміниться щось із відпливом? – запропонувала Марлі.
– А-а! – вигукнув Сай і кинувся вбік, ледве не збивши Іслу з ніг.
– Що таке? – спитала вона, потираючи лікоть.
– Б-бджола! – кричав Сай, вказуючи кудись уперед. Ісла повільно відступила.
Марлі примружилася.
– Де?
– Ох… – мовив Сай, роззирнувшись довкола. – Уже її не бачу.
– Я теж, – сказала Марлі.
– Гей, це в мене алергія на бджолині укуси, не забув? – підняла руку Ісла, демонструючи браслет алергіка. – Чого ти кричиш і тараниш людей?
– Може, у мене й немає алергії, але я однаково не хочу, щоб мене вжалили, – сказав Сай.
– Ніхто не хоче, – зауважила Марлі. Але якщо десь поблизу і були бджоли, то ні Марлі, ні Ісла їх не бачили.
Наступні кілька годин друзі бігали пляжем, будували замок із піску, а коли втомилися від палючого сонця, то повернулися до халабуди.
– Мені здається, чи рівень води тільки підіймається, а не опускається? – спитав Сай.
– Ні, вода точно підіймається, – сказала Марлі. – Погляньте на наш замок із піску.
Вода підбиралася до піщаної будови дедалі ближче.
– Це все весело, але не думаю, що нам вдасться підійти до того острова, – розчаровано промовила Ісла.
– І жодних нових островів, що з’являються з води, я теж не бачу, – сказала Марлі. – Може, нам варто повернутися до хатини та скласти новий план?
– Гаразд, – погодився Сай. – Я однаково зголоднів.
Але Марлі розуміла, що хлопчик остаточно не полишив надії потрапити на той острів.
***
Марлі з Іслою та Саєм повернулися до хатини і взялися допомагати Стеллі готувати на вечерю тако, чипси та гуакамоле. І поки готували, переповіли Стеллі все про халабуду з корчів, яку вони відшукали на пляжі Покинутої Бухти, зариту в пісок металеву коробку і про загадку, що була всередині.
– Можливо, мені тільки здається, але розшифровувати підказки цього разу значно легше, – сказав Сай, розминаючи авокадо тильним боком виделки. – Складнощі виникають у наступній частині.
Марлі, яка саме натирала сир, підвела очі.
– Так, це точно.
– Що ви маєте на думці під «наступною частиною»? – Стелла поклала конвертики тако в духовку та встановила таймер.
Ісла пішла по нотатник.
– Ось наша остання загадка, – сказала вона. Дівчинка витягла аркуш із розгаданим посланням і показала його Стеллі.
– «ІДІТЬ НА ПРИХОВАНИЙ ОСТРІВ, ЗНАЙДІТЬ ІНШИЙ БУДИНОК» , – зачитала Стелла.
– Ми доволі легко розгадали загадку, але навіть не уявляємо, де може бути цей прихований острів, – сказала Марлі.
– Неподалік від берега на пляжі Покинутої Бухти є невеличкий острівець, – пояснив Сай. – Я й досі вважаю, що це саме він, але ми не можемо туди потрапити. Хіба що ти знаєш, де тут є човен, на якому ми могли б туди доплисти.
Стелла похитала головою.
– Сумніваюся, що Гаррі хотів би, щоб ви втрьох опинились в океані на маленькому човні, – заперечила вона.
– Ось і ми так казали, – підтримала її Марлі.
Сай простогнав.
– Вище носа, Саю, – сказала Ісла. – Не думаю, що це той самий прихований острів.
– Тоді де ж він? – скинув руки вгору Сай.
– Не знаю, – промовила Ісла.
– Ви його знайдете! – впевнено сказала Стелла. – Не сумніваюсь!
Марлі сподівалася, що Стелла має рацію. Але в них лишалося лише два повних дні на острові Літо. І вони навіть не уявляють, скільки ще загадок їм доведеться розгадати.