Ісла позіхнула і простяглася на дивані.
– Вона прокинулася, – оголосив Сай, коли Ісла розплющила очі.
Стелла відклала книжку на стіл, а Марлі на стільці посунулась уперед.
– Як почуваєшся? – спитала Марлі.
Здавалось, Ісла була трохи приголомшена всією цією увагою.
– Усе гаразд. Просто втомилася. Востаннє, коли мене жалила бджола, я теж була втомлена. Котра година?
Набряк із шиї дівчинки та обличчя, що вже набуло природного кольору, повністю зійшов.
– Майже п’ята, – відповів Сай.
– Я проспала весь день? – схвильовано перепитала Ісла.
– Усе гаразд, – заспокоїла подругу Марлі, поплескуючи її по нозі.
– Тобі треба було відпочити, – сказала Стелла.
– А як же полювання за скарбом? – нижня губа Ісли затремтіла. – Ми змарнували цілий день. Хіба що ви двоє встигли розгадати нову загадку. Ви ж розв’язали? – Вона з надією поглянула на Марлі із Саєм.
– Звісно ж, ні, – відказала Марлі.
– Ми чекали на тебе, – додав Сай.
Ісла відкинула ковдру.
– Тоді до роботи! – взялася сідати вона.
– Стривай-но, – сказала Стелла. – Твоє здоров’я значно важливіше за пошуки будь-якого скарбу. Твої батьки мені голову зітнуть і на срібній тарілці подадуть, коли про це дізнаються.
Адвокатка намагалася вкласти Іслу знову на диван, але дівчинка відмовилася лягати. Вона вхопила обідок із котячими вушками й чимшвидше наділа на голову.
– Зі мною все гаразд. Справді! – наполягала вона. – Мені вкололи ліки. Я поспала. У мене навіть рука більше не болить! – вона злегка ляснула себе по руці, щоб довести, що каже правду.
Стелла із сумнівом поглянула на дівчинку.
– Ми почитали в енциклопедії про алергію на укуси бджіл, – повідомив Сай. – Марлі врятувала тобі життя!
– Дякую, Марлі, – сказала Ісла.
Дівчинка почервоніла.
– Я рада, що тобі краще, – мовила вона.
– Будь ласочка, будь ласочка, будь ласочка, можна ми попрацюємо над загадкою? – вмовляла Ісла Стеллу. – Я насправді добре почуваюся й можу взяти в цьому участь, до того ж це відверне мою увагу від хвороби.
– У нас лишився тільки один день, – зазначив Сай.
Марлі бачила, як сильно Ісла хоче працювати над загадкою. Вона мала значно кращий вигляд, ніж на пляжі.
– Ми не дозволятимемо їй перевтомлюватися, – просила Марлі Стеллу.
Та стиснула губи.
– Ви можете розгадувати загадку з Іслою на дивані, – зрештою сказала вона. – А поки ви будете зайняті цим, піду подивлюся, що можна приготувати на вечерю.
Сай примостився поруч з Іслою.
– Б’юсь об заклад, що ми скоро завершимо полювання за цим скарбом! – сказав він.
– Справді? Чому ти так вважаєш? – спитала Марлі.
– Ми мали скласти Т! А це завдання завжди наприкінці, – упевнено промовив Сай.
– Гм-м… – Марлі думала, що Сай має рацію. Малювання уявних ліній між глобусами, ведмедями, ромашками та телефонами завжди було останнім, що вони робили. – Але зараз перед нами щонайменше ще одна загадка.
– Може, пошук скарбу завершиться на острові посеред озера, а загадка підкаже нам, як туди дістатися, – припустила Ісла.
– Упевнений, що так і є! – погодився з нею Сай.
– То де ж загадка? – роззирнулась Ісла.
Марлі сходила по нотатник, у який переписала головоломку, і повернулась із ним на диван. Троє всілися ближче одне до одного, вивчаючи нову підказку.
УЛЯПЦИЦ ДКЬЦЛ ЛЯ ЙЇТІИЯЛС МСННЦЇ
– А це часом не шифр Цезаря? – припустила Ісла.
– А що це? Ми раніше мали з таким справу?
– Це такий код, коли зміщується розташування кожної літери в алфавіті, – пояснила Ісла. – Це простіше показати, ніж пояснити.
Вона забрала в Марлі нотатник, перегорнула на чисту сторінку й занотувала алфавіт. Потім вона знову його написала просто під першим, але цього разу почала з «Б». Дівчинка записала «Б» під «А», а «В» під «Б», а «Г» під «В»… і коли зрештою дійшла до «Я», то поставила під нею «А».
– Це і є наш ключ, – пояснила Ісла. – Повернімося до загадки. Тут у другому слові «Д-К-Ь-Ц-Л», що означає «Ґ-Й-Щ-Х-К». А такого слова немає…
– Ні, немає, – промовила Марлі, обхопивши підборіддя долонями.
– Гаразд, – сказала Ісла. – Можливо, нам потрібно зміститися більше ніж на одну літеру. Тобто під «А» вже буде не «Б», а «В».
Вона перегорнула сторінку й написала новий ключ, починаючи з «В» і закінчуючи «А» під «Ю» і «Б» під «Я». Відтак спробувала знову розшифрувати друге слово загадки:
– «Г-ї-ш-ф-й?» – дивувалася вона.
– Такого слова теж нема, – сказала Марлі.
– Гаразд. Ізсунемо ще раз, – запропонувала Ісла.
– І що, зсуватимемося так тридцять три рази? – відкинувся Сай на спинку дивана.
– Ні, – заперечила Марлі. – Нам не треба зсувати абетку тридцять три рази. Погляньте на слово «ля». Схоже на прийменник. Скільки двобуквених прийменників ви знаєте?
– Два, – повільно усміхаючись, промовила Ісла. – «На» і «до».
– Отже, якщо орієнтуватись на голосні, то нам потрібно переписати алфавіт лише двічі, – сказав Сай, зрозумівши ідею. – Один раз, коли «Я» це «А», і один раз, коли «Я» це «О».
– Насправді нам потрібно зробити це тільки раз, – виправила його Ісла. – Ми вже перевіряли варіант, де «Я» це «А». Бачиш? – вона прогорнула сторінки до першого ключа й показала його Саю.
– О-о-о! – здивувався Сай, знову сідаючи.
Ісла написала ще один алфавіт. Вона поставила «О» під «Я», «П» під «А» і так далі, аж поки дійшла до «Ю».
Марлі розпирало від хвилювання, поки Ісла писала: «П-Ш-І-Є-Щ».
Ісла застогнала.
– Однаково не те!
– Ех! Я була впевнена, що це підійде! – засмутилася Марлі.
Сай заплющив очі й почав бурмотіти, щось рахуючи на пальцях.
– Що ти робиш, Саю? – спитала Ісла.
– Ш-ш-ш! – підняв палець Сай.
Марлі з Іслою лише знизали плечима.
Раптом хлопчик схопився на ноги.
– Ось воно! Це зворотний алфавіт! Друге слово – «човен»!
Марлі злегка штовхнула Іслу.
– Спробуй, – сказала вона.
Ісла знову виписала алфавіт, а потім написала його ще раз, тільки вже у зворотному порядку, просто під першим.
Літера за літерою вони розшифрували всю загадку. Коли друзі закінчили, у посланні значилося:
ЗНАЙДЕТЕ ЧОВЕН НА ПРИЧАЛІ МІЛЛЕР.
– Я знав! – переможно здійняв кулак Сай. – Той острів посеред озера – наш прихований острів. Тепер нам тільки треба знайти човен, щоб ми змогли доплисти туди, знайти будинок і, сподіваюсь, відшукати скарб!
– Так, а де тут причал Міллер? – спитала Марлі, потягнувшись по мапу. – Маю надію, це місце є на мапі.
Ісла, прихилившись, оглянула мапу разом із Марлі.
– Ось воно! – вказала вона на невеличкий пляж на протилежному боці від того, де вони були сьогодні зранку.
Сай схопився на ноги.
– Поїхали! – вигукнув він.
– Не сьогодні. Трохи згодом ми повечеряємо, а потім Ісла ще трошки відпочине. А завтра подивимося, – сказала Стелла з кухні.
Марлі зітхнула, але дівчинка розуміла, що рішення Стелла не змінить. Принаймні поки Ісла повністю не відновиться. Лишалося лише сподіватися, що Сай має рацію і полювання за скарбом дійсно майже закінчилося. В іншому разі вони можуть просто не встигнути завершити завдання до того, як по них повернеться капітан Джо. «Не завершувати – то не варіант!» – сказала подумки Марлі.