Уранці Марлі з Іслою та Саєм проклали маршрут до причалу Міллер. Стелла взяла ключі від квадроцикла.
– Єдиний спосіб дозволити вам трьом продовжити пошуки скарбу – це поїхати з вами, – твердо промовила вона.
Здивувавшись, Марлі перезирнулася з Іслою та Саєм.
– Але ти не повинна нам допомагати, – попередив Сай. – Ти сама так сказала, коли ми щойно прибули сюди.
– А я й не допомагатиму вам із загадками. Просто відвезу вас туди, куди вам треба. Тільки так я зможу бути певна, що всі в безпеці, – пояснила Стелла, не зводячи погляду з Ісли. – Відпустка офіційно скінчилася.
– Що ж, на квадроциклі ми доїдемо швидше, ніж на велосипедах, – зауважила Марлі.
– Поїхали! – Ісла схопила мапу й подалася до дверей.
Стелла вела машину, а Марлі з Іслою, стежачи за мапою, підказували адвокатці, куди повернути.
– І що взагалі на тому причалі Міллер? – поцікавився Сай.
– Зараз дізнаємося, – промовила Ісла, коли вони наблизились до дерев’яного знака, що вказував на поворот до причалу Міллер.
Стелла, повернувши, направила квадроцикл вузькою стежкою між деревами. Стежина завершувалася глухим кутом – невеличкою галявинкою на березі озера. На ній не було ані будівель, ані причалу. Але на піску догори дриґом лежав невеличкий човен.
Усі, вибравшись із квадроцикла, побігли до нього.
Марлі прикрила око.
– Сподіваюся, там є весла, – сказала вона.
Вони всі стали по один бік човна, щоб перевернути його.
– Ура, весла! – вигукнула Ісла, коли човен ударився правим бортом об пісок. Там були два весла, закріплені на внутрішній частині човна, і чотири рятувальні жилети, заховані під сидіннями.
– Агов, он те місце, де Іслу вжалила бджола, – мовив Сай, показуючи на інший бік озера.
Марлі примружилась. Звідси вона ледве могла розгледіти причал із прапором.
Ісла здригнулася.
– Може, краще назвати «місце, де ми склали Т»?
– Гаразд, – сказав Сай, і вони стукнулися кулаками на знак згоди.
– Спустімо човен на воду, – запропонувала Марлі. Їй не терпілося подивитись, що на тому острові.
– Спочатку рятувальні жилети, – суворо наказала Стелла. Після вчорашнього вона точно не збиралася ризикувати.
Кожен обрав і вдягнув рятувальний жилет. Потім вони роззулися й кинули взуття в човен.
Марлі допомагала Стеллі затягувати човен у воду спереду, поки Сай з Іслою штовхали його ззаду.
– Ой! – зойкнула Марлі, однією ногою ступивши в холодну воду.
– Думаю, тут не так холодно, як на тому, іншому пляжі, – мовив Сай.
– Холод є холод, – сказала Ісла. А потім вони всі залізли в човен.
Одне весло взяв Сай, інше – Марлі, і вони почали гребти. Поверхня води була спокійною, але їм було важко змусити човен плисти туди, куди їм було треба.
– Вам потрібно синхронізувати свої рухи, – порадила їм Стелла.
Марлі із Сайєм, поглядаючи одне на одного, намагалися гребти водночас. І зрештою упіймали ритм. Наблизившись до острова, побачили вкопаний у пісок знак із написом «Острів Прихований».
– Погляньте-но! – із захопленням вигукнула Ісла.
Марлі із Саєм повернули голови.
– Он воно що! – зрозумів Сай. – Нам не потрібно було шукати прихований острів! Треба було шукати острів, який називається Прихований.
– І подивіться-но! Там будинок! – Марлі показала на острові споруду. – Ручаюся, що наша наступна підказка там.
– Сподіваюся, там наша остання підказка, – сказав Сай.
– Цікаво, який цього разу буде скарб, – роздумувала Ісла.
Знаючи, що містер Самерлінг завжди має туз у рукаві, Марлі навіть не намагалася вгадати.
Щойно весло Сая торкнулося піску, хлопчик вискочив із човна – той різко захитався з боку в бік.
– Стривай, Саю! – гукнула Марлі, поки той біг у воді, здіймаючи бризки.
– Так, Саю, зачекай, – сказала Стелла. – Нам потрібно відтягти човен якомога далі від води, щоб його не віднесло. Ми ж не хочемо тут застрягти, правда ж?
Марлі з Іслою та Стеллою вибралися із човна, але Сай уже не біг далі.
– Агов! – крикнула Марлі, уперши руки в боки. – Буде несправедливо, якщо ти побачиш, що на тому острові, раніше за нас!
– Пробачте-пробачте, – говорив він, повертаючись. – Просто не можу стриматися!
Разом вони витягли човен на пісок і дотягнули його аж до трави. Відтак усі взулися й подалися до хатинки. Вона була зовсім не схожа на ту, в якій вони зупинилися: набагато менша, ґанок просів, частина дошок прогнила.
– Схоже на будиночок першовідкривачів, – сказала Ісла.
– Цікаво, чи хтось узагалі жив тут колись? – спитала Марлі.
– Обережно, – застерегла Стелла, коли Сай спробував штовхнути двері. На диво, двері зі скрипом відчинилися. Вони гуртом увійшли.
– Це й справді будиночок першовідкривачів, – мовила Ісла, здивовано роззираючись довкола.
У хатинці була тільки одна кімната. Освітлювалася вона лише денним світлом, яке проникало всередину крізь два вікна. Неподалік стояло незастелене ліжко, яке, імовірно, за сумісництвом було й диваном, поруч стояла невелика плита та стіл із двома стільцями. На столі на них чекала чергова синя металева коробка.
– Скарб! – вигукнув Сай.
Вони кинулися до нього, Марлі підняла кришку.
Ісла зітхнула.
Усередині лежали стара підзорна труба й книжка з історії таємних шифрів.
– Круто! – мовив Сай, потягнувшись по підзорну трубу. Піднісши її до ока, він насупився. – Узагалі нічого не бачу.
– Її потрібно сфокусувати, – пояснила Стелла.
Поки Сай зі Стеллою намагалися розібратися з тим, як працює підзорна труба, Марлі, узявши книжку, погортала сторінки.
– Це нам дуже допомогло б тоді, коли ми намагалися розгадати деякі із цих шифрів, – сказала вона.
Відтак дівчинка помітила згорнутий аркуш на дні коробки.
– Тут іще один лист, – промовила вона, розгорнувши його. – І на ньому є примітка: «Зі столу Гаррі П. Самерлінга».
Але решту, здавалося, більше цікавила підзорна труба, ніж лист.
– Гаразд, прочитаю його сама, – пробурмотіла Марлі.
Шрифт був надто дрібним, тож Марлі пересунулася до вікна, бо при тьмяному світлі прочитати текст не могла. Дівчинка пробігла очима по сторінці – і в неї перехопило дух.
– Що там? – звернулася до неї Ісла. – Що в листі?
Вагання Марлі змусили Сая та Стеллу теж звернути на неї увагу.
– Марлі? – занепокоєно глянула на неї Стелла.
– Ох… – Руки Марлі затремтіли. – Тут написано: «Вгадайте-но що, шукачі скарбів?! Я – живий!».
– Що там написано? – у Стелли очі полізли на лоба.
– Він живий? – роззявив рота Сай. – Справді?
Марлі згадала, як Сай кілька тижнів тому припустив, що містер Самерлінг, можливо, живий. Ніхто з них у це тоді не повірив.
– Там ще щось є? – спитала Стелла.
Ісла, підійшовши, узяла Марлі за руку.
– Так, вибачте, – сказала Марлі й продовжила читати. – «Віддайте підзорну трубу капітану Джо, коли він повернеться по вас».
– О-о-ох! – простогнав Сай.
– «Він дасть вам дещо натомість. Книжку можете лишити собі. Сподіваюся, вам сподобалася подорож на острів Літо». – Марлі перегорнула аркуш, щоб поглянути, чи нема там чогось іще. – Здається, це все.
– Ти знала, що містер Самерлінг живий? – спитала Ісла в Стелли.
– Ні. Навіть не уявляла, – видихнула Стелла ошелешено.
– І що тепер? – спитав Сай, опустивши підзорну трубу. – Ми побачимо його? Він розповість нам, чому схотів, щоб усі думали, що він мертвий? І чому це ми маємо віддавати підзорну трубу капітану Джо? Це ми її знайшли!
– У листі сказано, що він дасть нам щось натомість, – нагадала Марлі. – Цікаво, що саме?
– Вважаю, ми дізнаємося це завтра, – сказала Ісла.
Марлі не була певна, що зможе так довго чекати, але чи був у них вибір?
– Отож-бо! Принаймні ми завершили пошуки скарбу, – сказала вона. – І містер Самерлінг – живий!
– Звісно ж, ми завершили пошуки скарбу, – сказав Сай. – Шукачі скарбів – сила!
І Марлі не могла із цим не погодитися.
***
Наступного ранку вони спакували речі, замкнули хатину, а Стелла поставила квадроцикл назад до гаража, в якому вони його знайшли. І всі разом попрямували до причалу чекати на капітана Джо.
Марлі, примружившись, спостерігала за поверхнею океану, аж ось затамувала дух.
– Це був… Ви це бачили?
Дівчинка не була до кінця певна, але їй здалося, що вона побачила сплеск бризок, які вистрілили в повітря, наче фонтан.
Через кілька хвилин її здогадки підтвердилися. То був кит! Він вистрибнув із води і пірнув назад.
– Ого! – витріщилася на нього Ісла, широко розплющивши очі.
– Як же круто! – вигукнув Сай.
– А ось і капітан Джо, – сказала Стелла, коли до них наблизився великий човен.
Чи розкаже їм капітан Джо, де зараз містер Самерлінг? Чи відвезе він їх до нього? Марлі так хотілось про це дізнатися!