Марлі з друзями стояли в кінці пристані на острові Літо й палко махали капітану Джо в човні, що саме наближався до них. Була восьма година ранку, і вони збиралися додому. Але друзі були схвильовані не через це.
– Підзорна труба в тебе? – ліктем підштовхнув Марлі Сай.
– Ось вона. – Дівчинка, піднявши підзорну трубу, приклала її до вільного від оклюдера ока. Вона направила трубу на човен і налаштувала фокус. Овва! Марлі змогла роздивитися навіть капітана Джо за штурвалом! Той був у синій сорочці та темних протисонцевих окулярах, його кучеряве волосся тріпав вітер.
– Можна я гляну? – спитала Ісла. Її обідок із котячими вушками відкидав химерну тінь на воду внизу.
– Звісно. – Марлі передала подрузі підзорну трубу й покліпала очима. Але через пов’язку на здоровому оці все так і лишилось нечітким. Ця пов’язка – оклюдер – мала натренувати слабке око дівчинки, але, поки та була в окулярах, не бачила нічого далі свого носа. Очікувалось, що незабаром вона має зняти оклюдер.
– Як гадаєте, що капітан Джо має нам дати? – спитав Сай, перестрибуючи з ноги на ногу. У написаному самим Гаррі Самерлінгом листі, який вони знайшли вчора, значилось, що вони мають передати підзорну трубу капітану Джо, а той дасть їм щось натомість. Але що? Друзі вже отримали будиночок на дереві та подорож на острів Літо.
– Сподіваюся, це буде інформація про те, де Гаррі був протягом літа, – сухо промовила Стелла Лавлейс. Стелла – адвокатка Гаррі Самерлінга. Це вона привезла Марлі, Іслу й Сая на острів Літо. До того як друзі прочитали цей лист, усі, включно зі Стеллою, вважали, що містер Самерлінг потонув під час шторму ще кілька місяців тому, коли шукав скарби. Але тепер вони знали: він живий!
«Як ми можемо поїхати додому, не побачившись та не поговоривши з ним? – замислилася Марлі. – Тим паче, що він, найімовірніше, десь зовсім поруч!»
Підзорну трубу Ісла повернула Марлі, і та знову притулила її до ока.
– Цікаво, чи містер Самерлінг часом не десь на тому човні? – спитала вона. Човен капітана Джо підійшов уже досить близько, тож Марлі довелось відступити, щоб утримати його у фокусі.
– Обережно! – випростала руки Стелла, коли Марлі щосили врізалась у неї.
– Агов, шукачі скарбів! – махнув їм рукою капітан Джо і, заглушивши мотор, попрямував до пристані.
– Гляньте, що в нас! Погляньте, що в нас є! – підстрибував на місці Сай. Хлопчик не міг дочекатись, коли вони зайдуть на човен. – Покажи йому, Марлі!
Марлі підняла підзорну трубу над головою, наче трофей.
Капітан Джо всміхнувся, але забирати прилад не поспішав.
– Чи це не старовинна підзорна труба Гаррі Самерлінга?
Натягнувши на голову білого капітанського кашкета, він узявся пришвартовувати човен до причалу.
– Так! – вигукнув Сай. – Тобто, найімовірніше… Це ж містер Самерлінг відправив нас на цей острів і влаштував квест зі всіма цими загадками, правда ж?
Капітан Джо не відповів. Навіть погляду не відвів від швартова в руках.
– Ми знайшли її разом із книжкою з історії таємних шифрів і листом від містера Самерлінга, де сказано, що він живий! – додала Марлі, опустивши підзорну трубу.
Капітан Джо пішов до корми човна, і діти рушили вздовж причалу за ним.
– Не хочу здатися грубим, але в листі також сказано, що ви маєте дати нам щось в обмін на підзорну трубу, – сказав Сай.
– Ви знали, що містер Самерлінг живий? – поцікавилася Стелла.
– Ви знаєте, де він? – спитала Ісла.
– Він десь поруч? Чи можемо ми побачитись із ним, перш ніж поїдемо додому? – допитувалася Марлі.
Пришвартувавшись, капітан Джо потягнувся за підзорною трубою. Сховавши її в довгій вузькій кишені штанів, він, простягаючи руку, запропонував:
– Чому б вам не піднятися на борт? Нам є про що поговорити.
Підхопивши валізи та металошукач, вони почали застрибувати на човен. Із кожним стрибком човен ледь рухався по воді.
Капітан Джо показав їм, де скласти речі, та нагадав, де розташована вбиральня. Марлі чимшвидше спустилася сходами до темної каюти на нижній палубі, сподіваючись відшукати в ній містера Самерлінга. Але там його не побачила.
Коли Стелла і діти повсідалися на лавах і стільцях на кормі, капітан Джо зняв кашкет.
– По-перше, – сказав він, – у мене дійсно є дещо для вас.
Він підійшов до шафи і, присівши навпочіпки, відчинив дверцята.
Діти всміхнулись одне одному, а Сай від нетерпіння стиснув руку Марлі.
Капітан дістав із верхньої полиці глобус розміром із баскетбольний м’яч і передав його Саю.
– Кла-а-а-ас! – мовив хлопчик, вмостивши той у себе на колінах і прокрутивши пальцем.
– Це ще не все, – додав капітан Джо. Він дістав плюшевого ведмедика, якого подарував Іслі, а також рацію, що вручив Марлі.
– О, дякую! – сказала Марлі. Вони з її давньою подругою Обрі раніше постійно спілкувалися за допомогою рацій. На жаль, на початку літа Обрі переїхала й забрала їх із собою.
Проте капітан Джо дав Марлі лише один пристрій.
– А є ще одна така? – спитала вона. – Або дві?
Було б весело спілкуватись по рації відразу і з Іслою, і з Саєм!
Капітан Джо з цікавістю глянув на неї.
– Як ти гадаєш, що це? – спитав він.
– Гм-м… рація? – припустила Марлі.
– Ні, це – супутниковий телефон, – відповів капітан Джо.
Сай насупився.
– А що таке супутниковий телефон?
– Це телефон, який отримує сигнал від супутника над Землею, а не від вежі стільникового зв’язку, – пояснив капітан Джо. – Це дозволяє користуватися телефоном там, де стільниковий зв’язок не працює.
– О… – мовила Марлі, здивовано розмірковуючи над тим, навіщо їй супутниковий телефон. У неї навіть мобільного телефона немає.
– Ой! Хтось вишив ім’я Гаррі на ведмежій лапці. Хіба це не мило? – помахала Ісла плюшевою лапкою ведмедика.
– І є ще дещо, – сказав капітан Джо, засунувши руку вглиб шафи.
Марлі глянула на свій телефон, ведмедика в руках Ісли та глобус у Сая на колінах.
– Закладаюся, ми вгадаємо, що останнє! – вигукнула вона, несподівано встановивши зв’язок між предметами.
Ісла із розумінням кивнула.
– Ромашка! – вигукнув Сай, коли капітан Джо витягнув із шафи пластмасову квітку. Чоловік простягнув її Стеллі.
Та почервоніла.
– Ох, дякую! – сказала вона.
– Тож що нам з усім цим робити? – спитав Сай, знову крутнувши глобус.
Щоразу, натрапляючи на зображення глобуса, ведмедя, телефона та ромашки, Марлі, Ісла та Сай розуміли: чергове полювання за скарбами містера Самерлінга добігає кінця. Вони складали літеру «Т» і ставали в місці, де дві уявні лінії, проведені між чотирма картинками, перетиналися – і завжди знаходили там щось важливе.
Але не зараз.
Друзі завершили пошуки скарбів містера Самерлінга. Наступного тижня Марлі, Ісла та Сай підуть до четвертого класу. А Стелла повернеться до офісу й робитиме те, що зазвичай роблять адвокати.
– Це сувеніри, чи не так? – спитала Марлі. – На згадку про веселе літо.
Насправді це літо вона точно ніколи не забуде!
– Можливо, – відповів капітан Джо з хитрим блиском в очах. – Але з часом, якщо ви трохи пильніше роздивитеся кожен із цих предметів, то, можливо, виявите, що в них криється дещо більше, ніж ви думали.
Діти перезирнулись.
– І що це означає? – спитала Ісла.
Сай скочив на ноги.
– А це означає, що на нас чекає ще одне полювання за скарбами!