Стелла підчепила стрічечку на стеблі ромашки нігтем і розмотала її в довгу вузьку смужку кольорового картону.
– Це загадка! – крикнула в захваті Марлі, коли Стелла розгорнула папірець перед ними. На ньому було написано:
РОГЦЮ ЖЛП ХРДІҐБІ ДСЦЄНЖИҐЮ ЬКДЩДЮРОЯ ЗЮЦБЬ
– Можна подивитися? – спитав Сай. Стелла передала йому папірець із квіткою, і хлопчик узявся розглядати його з глибокою зосередженістю.
– Тільки обережніше, щоб папірець не здуло, – попередила Ісла. Човен рухався досить швидко. Волосся хльоскало їх по обличчям.
– Принесу нотатник, щоб ми могли все записати, – сказала Марлі, підхопившись.
Вона підійшла до шафи, в яку вони поскладали свої речі, і витягла з наплічника нотатник та ручку. Той самий, яким вони користувалися для розв’язання загадок містера Самерлінга протягом усього літа.
Марлі повернулась на місце біля Стелли й розгорнула нотатник на чистій сторінці, їх лишилося зовсім небагато. Сай зачитав літери, а Марлі їх записала.
– Що ж, – мовила Стелла, підвівшись й потягнувшись, – знаю, що не маю допомагати вам із розв’язанням загадок, тож піду, певно, трохи прогуляюсь.
– Гаразд, – сказала Ісла.
Стелла попрямувала до рубки, а Сай пересів на її місце. Друзі почали вивчати загадку.
– Важко, – зрештою сказала Ісла. – Хтось має якісь ідеї?
– Поки ні, – відповіла Марлі, закусивши губу. Але ж вони розв’язали попередні загадки! Немає причини вважати, що вони не впораються із цією.
– А це не той шифр, що… як ти там його називала? – сказав Сай. – Ну, коли зміщують літери алфавіту на одну, дві чи більше позицій?
– Маєш на увазі шифр Цезаря? – спитала Ісла, крутячи пасмо волосся. – Не думаю. Погляньте-но на друге слово: жоден із прийменників, як-от «для», «під», «над», сюди не підходить.
– І тут немає двобуквених слів, які ми могли б із чимось порівняти, – вказав Сай на слово «жлп» в їхній новій головоломці. – Отже, тут ми нічого не розшифруємо.
– Крім того, у нас вже були загадки з шифром Цезаря та словником ерудита, – додала Ісла. – Не пригадую, щоб містер Самерлінг повторювався в загадках в якомусь з наших квестів.
– Слушна думка, – сказала Марлі, гризучи кінчик своєї ручки. Але вона не допоможе їм розв’язати загадку.
– Скільки взагалі існує таємних шифрів? – втомлено спитав Сай. – Мільйон?
Марлі плеснула собі по лобі.
– І чому ми не згадали про неї раніше?
Дівчинка схопила на ноги.
– Про що не згадали раніше? – спитав Сай.
– Про книжку, яку ми знайшли разом із підзорною трубою та листом, – сказала Марлі, повертаючись до шафи, в яку вони поскладали свої речі. Вона розстебнула передню кишеню валізи й витягла «Історію таємних шифрів». Дівчинка вже й забула, яка ця книжка товста. Понад триста сторінок!
Марлі повернулась із книжкою до друзів.
– Тут є всі вже знайомі нам коди, – повідомила Марлі. – Азбука Морзе, шифр Цезаря, масонський шифр, навіть той, за допомогою якого ми відшукали хатину на острові Літо. Пам’ятаєте, як ми обмотали довгу смужку паперу довкола палиці, що нам дав капітан Джо? Цей шифр називається… – вона зробила паузу, намагаючись зрозуміти, як правильно вимовити слово. – Скитала?
– Ще одна довга смужка паперу… – сказав Сай, тримаючи її в руках. – Може, нам треба знайти щось, довкола чого її потрібно обгорнути?
Марлі похитала головою:
– У нас уже був цей шифр.
– До того ж між словами цієї загадки є пропуски, – додала Ісла. – А в тій головоломці їх не було.
Сай почухав носа.
– Що ж, пошукаймо в книзі шифр, схожий на цей, але якого ми ще не розгадували.
«Це така ж хороша стратегія», – подумала Марлі. Вона погортала книжку, вишукуючи шифр, схожий на цей.
Вони впораються із цією загадкою. Марлі була в цьому впевнена.
Але незабаром човен почав сповільнюватися.
– Ми майже біля острова Джордж! – вигукнув капітан Джо з рубки.
Марлі звела очі. Вони прямували до бухти з величезною пристанню для яхт. Цей острів справляв цілком протилежне враження, ніж тихий, вкритий деревами острів Літо. Велика кількість човнів біля пристані, увесь схил пагорба був поцяткований будинками й крамничками, а навколо сновигало безліч людей.
– Ми й досі не розв’язали загадку, – сказав Сай, коли до них повернулась Стелла.
– У вас ще є час, – відповіла вона, склавши руки. – Хоча я все ж сподіваюся, що нам вдасться вилетіти додому сьогодні.
А от Марлі з друзями надіялися розв’язати не тільки цю загадку, але й здійснити все полювання за скарбами!
– Якщо ми вирушимо додому сьогодні, то, найімовірніше, не побачимо містера Самерлінга, – сказала Ісла.
– Найімовірніше, так, – визнала Стелла.
– А ти хіба не хочеш побачитися з містером Самерлінгом? – спитав Сай.
– Мабуть, у тебе немає мільйонів запитань до нього, як у нас? – спитала Марлі.
Стелла присіла на сидіння навпроти.
– Звісно, що є, – відповіла вона. – Але поки значно важливіше доставити вас трьох до батьків.
Марлі була категорично з цим не згодна. Отримати відповіді на їхні запитання було значно важливіше, ніж повернутись додому.
– Можливо, нам вдасться поспілкуватися з ним телефоном, – припустила Стелла, поплескуючи Марлі по коліну. – А можливо, ви розгадаєте цю загадку й виявите, що містер Самерлінг чекає на нас у Сендфорді.
І дійсно, вони навіть не уявляли, де зараз містер Самерлінг. Він цілком міг повернутись додому, але капітан Джо сказав, що друзі мають все необхідне, щоб знайти Гаррі, а ще вдосталь часу на це. Саме тому Марлі вважала, що він десь поряд, і аж ніяк не вдома.
Вони мусять розв’язати цю загадку! І мають зробити це до того, як поїдуть в аеропорт.