– Ви тільки погляньте! З’явився сигнал! – радісно мовила Стелла, здійнявши свій телефон та показуючи стовпчики.
Вона перейшла на ніс човна, щоб перевірити пошту та зателефонувати. Капітан Джо пришвартував човен до причалу, а тоді звернувся до друзів-шукачів:
– Я збираюсь прогулятися на он той пагорб і випити горнятко кави. Якщо хочете, можете піти зі мною, заразом оглянете острів.
Марлі озирнулась на химерне маленьке містечко.
– Ні, дякую. Нам треба розв’язати загадку, – пояснила вона. Ісла із Саєм кивнули на знак згоди.
– Ну, як хочете, – сказав капітан Джо. Відштовхнувшись однією ногою від краю човна, він ступив на причал. А Марлі з Іслою та Саєм знову повернулись до нотатника.
РОГЦЮ ЖЛП ХРДІҐБІ ДСЦЄНЖИҐЮ ЬКДЩДЮРОЯ ЗЮЦБЬ
Що б це могло означати?
Марлі підняла смужку паперу, яку вони знайшли на стеблі ромашки. Чи не пропустила Марлі часом чогось, коли переписувала загадку до нотатника?
Ісла сторінка за сторінкою гортала книжку шифрів. Сай знову крутнув глобус, а тоді ледь торкнувся до кулі пальцем, щоб сповільнити її обертання.
– Агов, тут якісь сріблясті цяточки, – мовив хлопчик, коли глобус зупинився.
Марлі з Іслою перезирнулись.
– І вони опинилися тут не випадково, – продовжив Сай. – Кожна з них затуляє літеру в назвах деяких країн. І їх… – він повільно обертав глобус, рахуючи мітки, – тринадцять!
– Угу, згодна. Це точно не здається випадковим, – мовила Ісла, намагаючись випростатись на сидінні.
«Ще одна загадка?» – перегорнула Марлі сторінку нотатника.
– Які літери помічені?
– «И» в Китайській Народній Республіці, – сказала Ісла, – «р» у Сингапурі, «і» в Бразилії.
Марлі записувала букви на чистому аркуші, поки Ісла з Саєм повільно обертали глобус, розшукуючи нові сріблясті цяточки.
– Ще літери «в», «г», «у», «й», «б», «с», «к» і… – Сай насупився. – Я не знаю, яка тут літера, бо не знаю, що це за країна. А ти знаєш? – звернувся він до Ісли, вказуючи на країну в Африці.
– Не певна, – відповіла вона. – Це може бути «л», якщо це Ангола. А може бути «р», якщо це Ангора.
– Якщо це країна в Африці, тоді Ангола, – повернувшись до них, зауважила Стелла, яка й досі тримала телефон у руці. Марлі додала до списку літеру «л». – Капітан мав рацію. Ми вилетимо додому не раніше завтрашнього ранку, – повідомила Стелла, важко зітхнувши. – Наш рейс о десятій.
Заради Стелли Марлі стримала свою радість. А от Сай, навпаки, підскочив, здійняв кулак у повітря й вигукнув «ура!». Проте швидко опустив руку, побачивши вираз обличчя Стелли.
– Принаймні в нас є цілий день, щоб попрацювати над пошуком скарбу, – сказала Ісла і, повернувшись до Стелли, додала: – Ми знайшли нову загадку. На глобусі!
– Добре, та перш ніж ви продовжите, будь ласка, зателефонуйте батькам, – промовила Стелла. – Скажіть, що ми будемо вдома завтра біля третьої дня, – вона простягнула їм телефон.
Марлі не дуже хотілося зараз витрачати на це час – не тоді, коли їм треба було розгадати дві загадки. Але розуміла, що потрібно зателефонувати.
– Гаразд, я піду першим, – сказав Сай, узявши телефон.
Стелла потерла руки.
– А поки ви телефонуєте, я піду намащуся протисонцевим кремом, – мовила вона. – Якщо хтось із батьків схоче зі мною поговорити, покличте мене.
Сай, набравши номер, підніс телефон до вуха.
– Привіт, мамо, – весело сказав він. – Угадай що?
Він розповів мамі про скасування рейсу, про загадку, над якою вони зараз працюють і про те, що містер Самерлінг, виявляється, живий! Потім відповів на кілька запитань «так», «ні» та «не знаю» і зрештою завершив розмову:
– Добре, буду. Бувай!
Хлопчик передав слухавку Іслі.
Її діалог був схожий на розмову Сая з мамою, поки вона не сказала:
– Звісно, мій епіпен зі мною.
Подруга не згадала, що їй довелось уже скористатись ним, коли її вкусила бджола. Та Марлі подумала, що так, мабуть, буде краще. Цю пригоду Ісла має розповісти мамі під час зустрічі.
Потім настала черга Марлі. Та коли вона зателефонувала, то почула лише голосову пошту.
– Ем-м… привіт! – сказала дівчинка. – Це я, Марлі. Телефоную сказати, що наш рейс скасували і ми будемо вдома не раніше ніж завтра пообіді. До того ж виявилось, що містер Самерлінг живий і ми вирушаємо на його пошуки! Не хвилюйся, з нами всіма все добре. Оклюдер я ношу. Побачимося завтра. Бувай!
Марлі раптом відчула себе дорослою. Далеко від дому, з друзями, а не сім’єю, з оклюдером, про який мала піклуватися сама, та змінами в планах. Тут доводилося дбати про себе самій.
– Усі зателефонували? – спитала Стелла, повернувшись до дітей.
– Так, – відповіла Марлі. Вона віддала Стеллі телефон, а та натомість передала їй протисонцевий крем.
– Намажтеся всі, будь ласка, – попросила Стелла.
– Гаразд, – погодилася Марлі, відкручуючи кришку крему.
– Тож що ховала та загадка, яка була обгорнута довкола моєї ромашки? – запитала Стелла.
– О, ми ще її не розгадали, – відповів Сай. – Тим часом знайшли ці крапки на глобусі й вирішили, що це ще одна загадка. Тому вирішили спробувати розв’язати її.
Сай показав адвокатці глобус.
– Цікаво, – сказала Стелла, оглядаючи його згори.
Марлі, намастившись кремом, передала його Іслі, а тоді, взявши нотатник, сіла на лаву.
– Ми всі цятки відшукали? – спитала вона.
– Не впевнена, – відповіла Ісла. Вона нахилилась і повільно прокрутила глобус.
– Намастися протисонцевим кремом, люба, – сказала Стелла, ніжно торкнувшись коліна Ісли.
Дівчинка неохоче відкрутила крем, вичавила краплину на долоню і передала тюбик Саю. Щойно всі як треба захистились від сонця, повернулися до загадки.
– Гадаю, ми пропустили ось цю «д», – вказав Сай на Нову Зеландію на глобусі.
– І ось цю «о» теж, – додала Ісла.
Марлі записала їх поруч з іншими літерами в нотатнику.
– Усе? – спитала вона після кількох хвилин мовчання.
– Гадаю, так, – відповіла Ісла, закусивши губу. – Тож що ми маємо?
– «И», «р», «і», «в», «г», «у», «й», «б», «с», «к», «л», «д» та «о», – зачитала Марлі. – Ми могли знайти їх не підряд, тому, гадаю, нам треба переставити літери й сформувати слова.
– Але в нас уже була така загадка, – зауважив Сай.
– Так, – погодилась Ісла. – Але я, наприклад, не знаю, що ще можна зробити з цими літерами, – дівчинка уважно поглянула на букви. – Я бачу слово «диво».
– І «скло», – сказала Марлі, записуючи обидва слова.
– І «голуб», – додав Сай. – І «глобус»!
– Глобус? – перепитала Марлі. Це не могло бути простим збігом.
Дівчинка закреслила в зошиті літери «г», «л», «о», «б», «у» та «с», щоб вони бачили літери, що залишились.
«И», «р», «і», «в», «й», «к» та «д».
Чи зможуть вони скласти слово з цих літер?
– «Викрій»? – сказала вона. – Це взагалі слово?
– А як вам «відкрий»? – запропонувала Ісла. – Глобус відкрий?
– Або… відкрий глобус! – сказав Сай.
