– Гаразд, то як нам застосувати цей шифр Віженера? – спитав Сай.
– Тут є кілька кроків, – відповіла Марлі, поглядаючи то на код із ромашки, то на книжку на колінах Ісли.
Ісла перекинула волосся через плече.
– Почнемо з того, що напишемо «Гаррі» знову і знову над посланням, яке ми знайшли на ромашці Стелли.
Марлі написала «г» над «р», «а» над наступною «о», «р» над «г», другу «р» над «ц» та «і» над «ю».
– Ось так? – повернула вона нотатник Іслі.
– Ага. Так і продовжуй, – вказала Ісла, – не зважай на пробіли між словами. Просто й далі пиши «гаррі, гаррі, гаррі», аж поки над кожною літерою послання не стоятиме літери зі слова «Гаррі».
Поки Марлі слідувала інструкціям Ісли, Сай закрутив глобус і поставив його на стіл біля себе.
Коли Марлі все написала, то вийшло таке:
ГАРРІ ГАР РІГАРРІ ГАРРІГАРР ІГАРРІГАР РІГАР
РОГЦЮ ЖЛП ХРДІҐБІ ДСЦЄНЖИҐЮ ЬКДЩДЮРОЯ ЗЮЦБЬ
– Тепер нам потрібна таблиця Віженера, – сказала Ісла.
У них було два екземпляри цієї таблиці: той, що вони знайшли в глобусі, і той, що був у книжці.
– Я не хочу писати в книжці, – сказала Ісла. – Де аркуш із глобуса?
Він лежав у Марлі на колінах під нотатником. Подруга передала його Іслі.
– Рядок «р-о-г-ц-ю» – це послання, яке ми маємо розшифрувати, – мовила Ісла, вказуючи на рядок слів у нотатнику. – А рядок «гаррі, гаррі, гаррі» – наше ключове слово. Можна позичити твою ручку?
Марлі передала подрузі ручку, і та надписала над верхнім рядком таблиці Віженера «ПОСЛАННЯ», а тоді повернула аркуш боком і написала «КЛЮЧОВЕ СЛОВО» біля лівого крайнього стовпчика.
– Це щоб ми не заплутались, що де, – сказала Ісла, повернувши ручку Марлі. – А тепер розшифровуватимемо літеру за літерою. Перша буква з рядка ключового слова – «г», – провела вона пальцем по лівому стовпчику літер у таблиці, аж поки не дійшла до «г». – Під «г» у посланні буква «р», тож нам треба рухатися рядком «г» аж до «р», – провела дівчинка по ньому пальцем. – А тоді нагору – і ми маємо першу букву нашого послання! Бачите? Це «н»! – підштовхнула вона Марлі. – Отже, починай третій рядок під «р-о-г-ц-ю» і напиши «н» під «р».
– Га? – сказав Сай, наморщивши носа. – Не зрозумів.
Марлі теж не зрозуміла.
– Гаразд, розберімося з наступною літерою, – сказала Ісла. – Ми завжди починаємо з ключового рядка повідомлення. З «гаррі, гаррі, гаррі». Друга буква – «а», – вказала Ісла на букву «а» в рядку ключового слова в таблиці Віженера. – Під «а» у посланні літера «о», – вона провела пальцем по рядку літер, поки не дійшла до «о». Тоді з’єднала її з буквою верхнього рядка, яка теж виявилась літерою «о». – «А» та «о» разом дають «о», – сказала вона.
– О! Здається, тепер я зрозуміла, – сказала Марлі, написавши букву «о» поруч із «н» у нотатнику. Ісла така розумна!
– Можна я спробую розшифрувати наступну? – спитав Сай.
– Звісно, – передала йому таблицю Віженера Ісла.
Він зазирнув у нотатник на колінах Марлі.
– Третя буква в рядку із ключовим словом – «а», – сказав він. – Отже, ми спускаємося до ряду «р», а тоді до… – Він знову глянув у нотатник. – «Г»! А тоді нагору, і це – «м».
– «Н-о-м…» – прочитала Марлі, записуючи «м» у нотатнику.
– Марлі, хочеш спробувати? – спитав Сай.
Було приємно, що він запропонував, але Марлі похитала головою. Від цієї таблиці в неї пливло в очах.
– Може, ви двоє шукатимете по черзі? – запропонувала вона. – Я називатиму літери, а ви казатимете мені, що вони позначають.
– Звучить непогано, – сказала Ісла, забираючи табличку в Сая.
Така система добре спрацювала: за п’ятнадцять хвилин вони розшифрували все повідомлення:
НОМЕР ДЛЯ ДЗВІНКА ВСЕРЕДИНІ ПІДЗОРНОЇ ТРУБИ
– Так! – переможно підняла вгору кулак Марлі. – Отже, усі ці предмети дійсно доповнюють один одного.
Вони скористаються телефоном, щоб зателефонувати містерові Самерлінгу. А потім, можливо, й побачаться з ним!
– Так, але де підзорна труба? – спитав Сай.
– Вона в капітана Джо, – відповіла Марлі.
Друзі поспішили до носової частини човна, де й досі міцно спав капітан Джо. Його груди здіймалися та опускалися під час хропіння.
Діти нерішуче перезирнулись.
– Може, розбудити його? – спитала Ісла.
– Звісно, розбудити, – сказав Сай. І, не спитавши думки Марлі, він гучно прочистив горло. – Кхм! КХМ!
Хропіння на секунду припинилось, але через кашкет на обличчі капітана важко було сказати, прокинувся він чи ні.
– Ем… Перепрошую? – ввічливо мовила Ісла. – Капітане Джо? Ви не спите?
Капітан, знявши кашкет з обличчя, закліпав очима.
– Сплю, – сказав він. – Немає нічого кращого, ніж трохи подрімати в променях ранкового сонця.
Він, позіхнувши, потягнувся і повільно сів.
– Що таке?
– Можна нам ще раз поглянути на підзорну трубу? – спитала Марлі. Вона показала капітану нотатник. – Бачите? Ми розгадали цей шифр, хоча він і незламний. І в посланні сказано, що номер, за яким потрібно зателефонувати, є всередині підзорної труби.
– У підзорній трубі, так? – капітан Джо підвівся. – Я поклав її в шухляду, щоб не розбити. Ходімо погляньмо, що там.
Діти, послідувавши за ним до рубки, підійшли до шафки під настінною мапою. Капітан, витягнувши нижню шухлядку, дістав звідти підзорну трубу.
Він крутив і провертав довгу трубку, і за хвилину підзорна труба розпалася на дві частини. В одній із половинок був затиснутий маленький папірець. Витягши й розгорнувши його, Марлі вголос зачитала:
– 360-555-0189.
– Схоже на номер телефона, – зауважив капітан Джо. – Але не один із тих, за якими я зв’язувався з Гаррі.
– Що ж, спробуймо, – запропонував Сай.
Капітан Джо потягнувся за мобільним телефоном.
– Ні, – заперечила Марлі. – Гадаю, ми маємо скористатись тим телефоном, що ви нам дали!
Дівчинка поспішила туди, де залишила супутниковий телефон, натиснула кнопку ввімкнення і набрала номер. А тоді притулила слухавку до вуха.
– Тримай так, щоб ми всі чули, – нетерпляче мовив Сай.
Марлі поклала телефон у витягнуту руку, але почули вони лише серію довгих повільних гудків.