Коли Дімон чогось не знає, він прикидається ситим і задоволеним і мовчки всміхається.
– Дімоне, ти знаєш таблицю множення?
Усмішка розпливається на обличчі мовчазного Дімона.
– А скільки зірок на небі?
– Фуф, – сито видихає Дімон і знову мовчить.
– Який розумний, – захоплено тоді говорять. – Не хоче нас засмучувати тим, що знає все, а ми – майже нічого.
А Дімон тільки багатозначно всміхається. Бо точно знає: краще зайвий раз промовчати, ніж дурницю ляпнути.
Із захватом
За спортивну холошу не так-то й легко зачепитися. Але Дімонові вдалося.
Узагалі, це був вдалий день.
Мало того, що Дімон зачепився за спортсмена, а вони, як відомо, харчуються правильно й сидять на дієтах. Так ще цей спортсмен був баскетболістом! Із команди «Будівельник»!
Тож Дімон повз і повз угору, але навіть до пояса цієї великої людини не міг дістатися. Кілька разів зупинявся, щоб відпочити й огледітись.
Чим вище підіймався Дімон, тим більший захват його охоплював. Увесь світ, так би мовити, лежав біля ніг Дімона. Коли він дістався до пупа баскетболіста, то вирішив зупинитись. Дімон зручно влаштувався в м’якій улоговинці та, перш ніж почати пити смачну й корисну кров спортсмена, надумав знову передихнути й роззирнутися. Ніколи ще Дімон не забирався так високо. Від захвату він затупотів лапками й заворушив вусами.
Хлопцеві залоскотало в пупку, він засміявся на все небо й виколупав Дімона. Посадив на пучку великого пальця та сильно підштовхнув нігтем вказівного.
Полетів Дімон над лісами, над лугами… Летів і кричав від захвату. І таку легкість зазнав від польоту, що навіть не ойкнув, коли гепнувся на землю.
І між іншім, даремно кажуть, що чим вище заберешся, тим болючіше падати.
Не завжди.