Вітер дув так сильно, що Дімон із сил вибився, намагаючись утриматися за листок кульбаби. Врешті-решт він розслабив лапи, і порив вітру заніс його далеко-далеко від домівки.
Дімона закинуло в малинник. Довкола було повно червонястих ягід, але за смаком вони зовсім не нагадували кров.
– Тьху! – сплюнув Дімон і скривився. – Чому на кущах не дозрівають краплі смачної крові? Йому ніхто не відповів. Дімон видерся на найвищу гілку. Роздивився. Абсолютно незнайома місцевість.
Раптом усе навколо затріщало, почулось важке сопіння, і просто перед ним з’явився величезній ведмідь.
– Це вже дещо! – Дімон швидко вчепився в медведячу шерсть, і вже було зрадів, що й попоїсти є що і прокататися є на кому, як на ведмедя звідкись згори впала сітка, схожа на риболовецьку. Загарчав ведмідь і засмикався, але тільки ще сильніше заплутався.
До сплутаного й переляканого ведмедя підійшли люди.
– Чудовий екземпляр, – сказав один із них. – І судячи з відсутності браслета, не прищеплений.
Людина дістала з валізи великий шприц і вколола ним ведмедя.
Дімон, не втрачаючи ні секунди, перебрався на людину.
– Ну все, тепер йому ніякі болячки не страшні. Відпускайте тварину! Поїхали назад, у місто. На сьогодні все.
«Місто – це те, що мені треба, – подумав Дімон. – Як чудово я сьогодні провів час! І помандрував, і в лікуванні ведмедя участь взяв, ще й у місто на машині повертаюся!»
А ще Дімон зрозумів одну річ: якщо зриватися з насидженого місця, то можна побачити багато цікавого. Значно більше, ніж якщо далі за свій двір не виходити.
З тих пір Дімон намагався тримати ніс за вітром і при нагоді зривався в незнані землі.
Ось і вся любов
Дімон здивовано повів носом, піднімаючись усе вище по спині сторожа Моремухіна. Спина сторожа не дуже пахла їжею. Це дивно. Так не повинно бути!
Дімон задер голову й побачив над собою незнайомку, тіло якої наливається кров’ю.
– Хто ти є? Ти випила мою кров! – проспівав Дімон і від розчарування впав на землю.
Слідом за ним на землю гепнулася сита незнайомка.
– Ви питали, хто я? Ярослава, – вимовила вона.
– Дімон, – відповів Дімон і раптом зрозумів, що якби й він зараз був ситим, то густо б почервонів від зніяковіння. Ярослава йому сподобалася.
– Пробач, Дімоне. Хто не встиг, той запізнився. Доведеться тобі шукати іншого сторожа.
– Здається, я вже знайшов того, кого шукав усе життя, – ледь чутно вимовив Дімон.
– Хі-хі, таке скажеш, – анітрохи не зніяковіла Ярослава. Але було помітно, що увага Дімона їй дуже лестила.
– Давай увечері в кіно сходимо?
– Ні, мені відлежатись треба, щоб сальце зав’язалось. Не пропадати ж випитому. Так що давай іншим разом.
– Але ж ти мені подобаєшся!
– Іншим разом! – сказала Ярослава й заплющила очі, збираючись заснути.
Так, ситий голодному не товариш, подумав тоді Дімон. Ось і вся любов.