Навесні, коли тане сніг, у полях і лісах розливаються такі води, що недовго й потонути.
Якось після сильної зливи опинився Дімон на невеличкому острові. І все було б добре, але вода прибувала й поступово затоплювала острівець.
Почав Дімон із травинки на травинку все вище перескакувати. А вода все підступає. Як же не хотілося помирати молодим!
І тут бачить Дімон – заєць на пеньку сидить, теж тремтить від страху.
«На зайцеві й то вище буде. А якщо що, попливе куцохвостий. Я ж на вухах у нього безбілетним пасажиром до суші дістануся», – подумав Дімон і заповз у його м’яке хутро.
А вода все прибувала й прибувала. Ось уже тільки пеньок із неї стирчить. Ще трохи, і його затопить.
Тільки заєць пливти не збирався. Його ніби спаралізувало від жаху.
«Так, із таким плавцем точно на дно піду», – подумки став прощатися з життям Дімон.
Раптом бачить – повз пропливає дід у куфайці. А в човні в нього вже з десяток зляканих зайців тремтять.
– О, – каже дід, – ще один вухань порятунку чекає!
І схопив зайця за вуха – прямо за те місце, де Дімон улаштувався. Ледве наш майже потоплений не задихнувся. Добре, що відпустив дід вуха, як тільки переніс зайця в човен.
А коли причалили до великої землі, розбіглися зайці хто куди. Дімон зі свого вуханя начебто й відразу зістрибнув, але той усе одно встиг так далеко відбігти, що діда вже й не видно стало. Нікому за порятунок і подякувати.
Проте зрозумів Дімон одну річ: ніколи не треба падати духом. Допомога прийде звідти, звідки її зовсім не чекаєш.
Білий та солодкий
Дімон збився з рахунку, намагаючись визначити кількість мурашок, що мовчки пробігли повз нього. Тільки останнього вдалося окликнути:
– Гей, Владе, куди це ви так поспішаєте?
Мурашка Влад зупинився й віддихався.
– Там хтось впустив смаколик. Цукор!
– Який ще цукор? – здивувався Дімон, адже найсмачнішою їжею на світі вважав кров.
– Ходімо з нами, спробуєш!
І Дімон пішов слідом за мурашками.
На стежині за великим багатоповерховим будинком валявся великий кусман цукру.
Мурашки їли його, обліпивши з усіх боків.
– Біле? – здивувався Дімон і відщипнув шматочок. – Солодке? – насупився та скуштував. – Бе!
А мурашки були так захоплені цукром, що навіть не звернули уваги на Дімона, який скривився.
От правду говорять, подумав Дімон, що на колір і смак товариш не всяк. І тут же вчепився за сукню третьокласниці Поліни, яка поверталася з групи продовженого дня.
Усе добре
Усе в Дімона добре. І життя хороше, і пригоди цікаві, і дім під кожним листочком.
Ось і зараз: пролетіли перед очима деякі події – і настрій підняли. Хоча, з іншого боку, він у нього завжди в порядку.
От би й нам усім так, га?
Відштовхнувся Дімон від бордюру, потягнувся, розминаючи замлілу спину, і пішов назустріч новим історіям.