Падав дощ, і Дімон грав на гавайській гітарі пісеньку для Демони, влаштувавшись на внутрішньому боці листка малинового кущика. Під сусіднім листком сиділа Демона й слухала. Їй подобався тихий спів друга.
На іншому кущику під листям ховався від крапель Семен. Йому не подобалися спів і гра Дімона, адже через шум дощу нічого не було чутно. Але підібратися ближче Семен не ризикував – можна було захлинутися під однією з крапель.
«Треба буде теж навчитися грати на гітарі», – подумав Семен. Але щойно закінчився дощ, про все забув і боляче вкусив дівчинку Сашу. Дівчинка закричала й поскаржилася мамі, що її хтось укусив.
А Дімон із Демоною скористалися метушнею й причепилися до ноги мами дівчинки Саші.
– Учися! – крикнув Дімон Семенові.
«І правда, – подумав Семен, – краще навчитися кусати так, щоб людині не було боляче». І також перескочив на ногу мами дівчинки Саші.
Але не боляче вкусити не вийшло.
Мама дівчинки Саші ойкнула і сказала:
– От, паразити! Звідки вас стільки береться?!
І всіх трьох збила з ноги долонею.
Першим на землю гепнувся Семен. За ним Дімон. А потім Демона. Дімон подав руку Демоні й допоміг їй підвестися. Семен відчув себе винуватим.
– Я хотів неболяче вкусити. Та не вийшло. Вибачте.
– Учитися, учитися і ще раз учитися, – повчально відповів Дімон. – Правда, Демоно?
– Який ти розумний! – вигукнула вона.
А Семен пішов тренуватися неболяче кусати на пітбультер’єрові. Бо в собак бійцівських порід шкіра не така ніжна й чутлива, як у мами дівчинки Саші.
Демона йде в кафе
Було й таке. Підходить якось Демона до Дімона й каже:
– Щось мені в кафе хочеться.
А Дімон вдає, що не почув. Бо з цими кафе зазвичай ціла історія. По-перше, до них крокувати й крокувати. По-друге, там постійно прибирають, а по кутах отрута проти комах розкидана, і по-третє, Дімон ще не придумав, що по-третє.
– Якщо ти не йдеш, то я піду сама, – гне свою лінію Демона.
– Як же ти підеш? І з ким?
– А ось зачекаю гарно вбрану дівчину і з нею й піду.
Не встиг Дімон відповісти, як його подружка вже стрибнула на дівчину в яскравому вбранні, від якої ще й пахло чимось запаморочливим.
І справді, того разу Демона потрапила в кафе, потім в якийсь бар і ще в нічний клуб на танці.
Зранку Дімон ставив їй холодні примочки, щоб зняти головний біль.
– Потрібно було на кафе й зупинитися. Але я ж азартна. Ось і пішло-поїхало. Хоча кров у цих шанувальників нічного життя смачна, нічого не скажеш. Не потрібно було тільки її змішувати.
Дімон замінив теплу примочку на голові в Демони на нову – холодну.
– Ох! – вдячно зітхнула Демона й заснула, задоволено всміхаючись.