Ідуть якось Дімон і Демона по стежині луговій, життю радіють. Бачать, сидить сумний клоп Семен і слухає дивну музику на портативному програвачі.
– Привіт, Семене! Що слухаєш? – весело запитав Дімон.
– Привіт, кліщі. Ось блюз слухаю.
– Що за блюз? – цікавиться Демона.
– Блюз – це коли хорошому клопові погано, – зітхнув Семен.
– Тобі погано? Чому?
Знову важко зітхнув Семен.
– Ось у тебе, Дімоне, є Демона. А в тебе, Демоно, є Дімон. А хто в мене є? Нікого.
– Ні! – вигукнув Дімон. – Семене, у тебе є ми!
– Це ясно. Але хотілося б ще когось, як кажуть, до пари.
Дімон ляснув себе по лобі.
– Я зрозумів, тобі потрібна Симона!
– Симона? – пожвавився Семен. – Де вона? Де її взяти?
Дімон розгублено подивився на Демону та знизав плечима.
– Не знаю. Демона ось сама знайшлася.
І тут із трави почувся жіночий голос:
– Хто мене звав? Хто звав Симону?
І на стежину вийшла Симона. Вона виявилась дуже симпатичною клопичкою. За мірками клопа Семена.
– Вас звати Симона? – здивувався Семен.
– Так. А що тут дивовижного?
– Дивовижно те, що ми тільки про вас подумали й заговорили, як ви одразу з’явилися.
– Ну, – кокетливо сказала Симона, – мріям властиво збуватися. Я, знаєте, теж ось раптом щойно почала мріяти про Гаррі… і ось, будь ласка, ви переді мною.
– Але я не Гаррі, – перелякано пробубонів Семен, а Дімон із Демоною затамували подих перед неминучою катастрофою.
– А хто? – запитала суворо Симона.
– Семен, – відповів Семен.
Симона оглянула Семена з лап до голови.
– Це навіть краще, – з гідністю сказала вона. І всі полегшено видихнули.
Семен узяв у руки програвач і поміняв музику. З блюзу на танцювальні ритми. І всі стали танцювати, бо в наших історіях – лише хепіенди!
«Динамо» Київ
Одного разу занесло якимось вітром Дімона на стадіон. А там шум такий, що хоч вуха ватою затикай.
Сховався Дімон від шуму в шов футбольного м’яча. Добре так втиснувся, надійно.
Щоправда, виявилось, що саме цей м’яч і був призначений для гри.
Ох і штовхали його! Ох і били!
Як реактивний літав Дімон по полю, втискаючись між нитками.
А на останній хвилині м’яч таки залетів у ворота.
– Гол! – заволав стадіон.
Дімон теж заволав і відвалився від м’яча в зелену, рівно підстрижену траву.
Діставшись після матчу додому, Дімон став хвалитися перед Семеном, що це завдяки йому «Динамо» Київ м’яч забило і що це він політ м’яча скоригував.
Семен шанобливо сопів, не знаючи навіть, як заперечити.
– Я вболіваю за «Динамо» Київ! – закричав Дімон. – Біло-синій – суперсильний!
Він підморгнув Демоні й запитав:
– А ти за кого вболівала?
– За тебе, – сказала вона й усміхнулася.