Дімон і Демона сиділи на кульбабі й дивилися на захід.
– Слухай, Дімоне, чому мене всі називають по-чоловічому – кліщем? Я ж дівчина, врешті-решт!
Дімон задумливо почухав живіт.
– Так, поміркуймо. Хотіла б ти, щоб тебе назвали кліщихою?
– Ні. Це якось грубо.
– Добре. Може, самиця кліща?
Демону аж перекрутило.
– Фу! Самиця? Самиця кліща? Нізащо у світі!
– Кліщичкою?
– Боже збав!
– Кліщинею?
– У жодному разі!
– Просто твариною?
– Сам ти тварина!
– Ну а як? – розгубився Дімон, а Демона важко зітхнула.
– Ніяк. Хай буде просто Демона.
– Як скажеш.
Тут зайшло сонце. Повіяло прохолодою. Дімон обійняв Демону, і вони пішли спати.
Зірки – небесні кліщі
Дімон лежав на спині й дивився на зоряне небо. Листок лопуха під ним погойдувався від невеликих поривів вітру. Поруч лежала Демона.
– Цікаво, скільки зірок на небі? – задумливо вимовив Дімон.
– А кліщів на світі? – запитанням на запитання відповіла Демона.
– І не злічити, – сказав Дімон.
– Ось і з зірками так само, – зітхнула Демона.
Дімон підвівся на лікті – його несподівано осяяло.
– Мені здається, що зірки – це небесні кліщі!
– Це чому? – здивувалася Демона.
– Подивися, як вони міцно тримаються! Геть як ми! Я ось, наприклад, якщо присмокчуся до смачної людини, то сиджу довго. Поки вдосталь не наїмся. І тільки потім відвалююсь.
– Точно! І зірки теж падають! Напевно тому, що вже наїлися!
Дімон від збудження схопився на лапки.
– Правильно! Це ти тонко зауважила, Демоно! А коли вони падають, треба загадувати бажання! Давай, загадуй!
– Так ніхто ж не падає.
– Як це ніхто?
З цими словами Дімон стрибнув з листка вниз. А Демона відразу загадала про світ і любов.
– Встигла? – крикнув Дімон знизу.
– Встигла, – сказала Демона і з задоволеною усмішкою стрибнула вслід за Дімоном.
Саме в цей час із неба впала зірка. Так що Дімон загадав цілих два бажання! А які саме – може, розповімо іншим разом.
