Від осені 1812 року минуло чимало часу, коли вперше побачили світ «Дитячі та домашні казки» братів Ґріммів. Видання було скромним і з вигляду, і за обсягом: у книжці було всього 83 казки, замість тих 200, які відомі нам сьогодні.
Але це був лише початок. Брати Ґрімми свою збірку казок постійно доповнювали, ще за їхнього життя казки виходили шість разів, їх було перекладено майже всіма європейськими мовами.
Ця збірка казок – ще юнацька праця братів Ґріммів, перша їхня спроба наукового впорядкування та вивчення пам’яток давньої німецької літератури.
Доробок братів особливо вплинув на казкарів усієї Європи; за їхнім прикладом етнографи й літератори інших народів почали збирати свої казкові багатства. Не відставали й українці. Записи рідних казок публікували Пантелеймон Куліш, Павло Чубинський, Іван Манжура, Іван Франко, Володимир Гнатюк, Борис Грінченко, Іван Рудченко та інші.
За походженням брати Ґрімми належали до середнього класу. Батько їхній був адвокатом у Ґанау, де вони й народилися: Якоб – 4 січня 1785 року, Вільґельм – 24 лютого 1786 року. Від ранньої юності й аж до смерті їх пов’язувала між собою тісна дружба. До того ж вони мовби доповнювали один одного: Якоб, як старший, був фізично міцніший за брата Вільґельма, який замолоду був дуже хворобливим. Батько їхній помер у 1796 році, залишивши сім’ю в дуже скрутному становищі. Лише завдяки щедрості своєї тітки брати Ґрімми могли завершити навчання.
Хоч і вчилися вони в Марбурґському університеті на правничому факультеті, але увесь свій вільний час присвячували вивченню німецької та іноземних літератур. Особливо їх цікавила давня німецька література, яка зберігалася в рукописах.
У 1805 році, коли Якобові Ґрімму довелося на якийсь час відлучитися в Париж із науковою метою, брати, що звикли жити та працювати разом, особливо відчули тягар цієї розлуки, відтак вирішили ніколи більше не розставатися.
Обидва мали можливість зробити дипломатичну кар’єру, однак вибрали працю в бібліотеці, поєднуючи її із викладацькою роботою в університеті. У 1840 р. кронпринц Фрідріх-Вільґельм Прусський викликав братів-учених у Берлін, де їх обрали членами Берлінської Академії Наук, і вони, як академіки, отримали право на читання лекцій у Берлінському університеті. Відтоді брати жили в Берліні без виїздів до самої смерті. Вільґельм помер 16 грудня 1859 року; Якоб пішов у засвіти 20 вересня 1863 року.
Казки братів Ґріммів відомі усьому світові, однак, як згодом з’ясувалося, іноді вони ставали об’єктами містифікацій. Річ у тім, що брати часом записували казки від молодих освічених панночок, які їм радо переповідали те, що вичитали з французьких збірників, зокрема казки Шарля Перро. Та це й не дивно, бо ті панночки походили з родин французьких гугенотів, котрі змушені були тікати з Франції, рятуючи своє життя.
Отож сприймати казки братів Ґріммів як суто німецькі не доводиться, адже є серед них і швейцарські, й австрійські, і казки лужицьких сербів, які й досі живуть у Східній Німеччині.
Поширення казок братів Ґріммів позначилося й на українському фольклорі, бо й у нас було записано чимало казок, першоджерелом для яких стали німецькі: «Коза і семеро козенят», «Заєць та їжак», «Хоробрий кравчик» тощо.