Я вирішив почати з розслідування[1]. Так, як це роблять справжні детективи. Збирати різноманітну інформацію та докази[2]. Отже, я дістав свій нотатник.
Треба було записати всі важливі факти. Передусім я написав: «Зниклий: Тигр!»
– Коли ти востаннє бачила зниклого? – запитав я у Лільки.
– Кого?
– Ну, Тигра… Коли ти востаннє його бачила?
– Сьогодні вранці.
Я старанно записав до свого нотатника пункт другий: «Уранці».
– Де ти його бачила?
– Він сидів на підвіконні в нашій кімнаті.
Я записав пункт третій: «Підвіконня».
– Мамо, а ти коли востаннє бачила Тигра?
– Сьогодні вранці на кухні, коли він снідав, – відповіла мама.
Так у мене з’явився ще один пункт, четвертий: «Кухня».
Потім я вирішив зібрати докази. Шерсть! Чорна шерсть Тигра знайшлася на кухні, поруч із його мискою. Вона також була на підвіконні. Ще я побачив трохи шерстинок на дивані й на своєму ліжку. І, на жаль, також у передпокої біля вхідних дверей.
– Він вийшов із дому, – заявив я сумно. У мене не залишилося сумнівів[3].
– Але куди він вирушив? – запитала Лілька.
– Не знаю. Напевно, десь загубився. Адже він зовсім не знає навколишніх місць.
– Є ідея! – вигукнула Лілька. – Якщо хочемо знайти його, маємо думати так, як думають коти.
– А як думають коти? – запитав я.
Ідеї моєї сестри часом бувають дурними. Але я не хотів видатися грубим. Зрештою, вона хвилювалася за Тигра так само, як і я.
– Коти думають так, як коти, – відповіла Лілька серйозно.
Я лише кивнув головою, не знаючи, що сказати.
– Кішки не люблять дощу, – пояснила тим часом Лілька. – Якби Тигр вийшов із дому, він напевно сховався би десь, де сухо й тепло.
І тут мене осяяло! Лілька мала рацію. Тигр точно не міг вийти з будинку за такої негоди.
– Підвал! – заволав я.
– Саме так. Підвал, – повторила Лілька, пишаючись як не знаю хто.
А я записав до свого нотатника п’ятий пункт: «Перевірити підвал. Терміново!»
[1] Розслідування – з’ясовування чогось невідомого, наприклад, розшук зниклого.
[2] Доказ – підтвердження чогось.
[3] Сумнів – непевність.