Щоб дістатися підвалу, ми з Лількою мали здолати 64 сходинки. Я точно порахував. Також я перевіряв, чи немає на сходах чорної Тигрової шерсті. Ні, її не було.
У підвалі стояв холод і горіла лише одна лампочка. У комірках за дерев’яними дверцятами сусіди тримали різні речі. У нашій комірці стояли велосипеди, санчата та кілька слоїків із ягідним джемом.
– Тигре, – прошепотів я.
Я нахилився й спробував відшукати чорні шерстинки. Але окрім піску та кількох дрібних камінчиків нічого не знайшов.
Жодного сліду!
– Тигрику! – гукнула Лілька.
Раптом в іншому кінці підвалу почувся якийсь шум. Щось застукотіло, задзижчало, й ми почули:
– Ой!
Я стиснув руку сестри. Ми вже хотіли були тікати, коли побачили нашого сусіда пана Антося, приємного літнього чоловіка.
– А, це ви! – всміхнувся пан Антось.
– Доброго ранку! – привіталися ми.
Пан Антось підійшов ближче. Ми побачили, що в одній руці він тримає вудку, а в другій – кухоль.
– Збираєтеся на риболовлю? – запитав я.
– Ні. Просто перевіряв, чи працює моя вудка.
– І як, працює? – зацікавилася Лілька.
– Працює, працює, – засміявся пан Антось. – Ось кухоль спіймав. Але потім хтось мене налякав так, що кухоль упав, а я набив собі ґулю.
– Вибачте, це була я, – сказала Лілька.
Пан Антось знову засміявся:
– Тільки нікому не кажи, що я ловлю в підвалі кухлі. Сусіди вирішать, що я геть збожеволів.
– Не скажемо, – урочисто присягнувся я, хоча ловіння кухлів у підвалі не здавалося мені чимось аж таким божевільним.
– А що ви тут робите, діти?
– Шукаємо Тигра, – відповіла Лілька.
– Кого? – вибалушив очі пан Антось.
– Це наш кіт, – пояснив я. – Він сьогодні зник, і ми проводимо розслідування.
– Розслідування? Це звучить дуже серйозно. І який на вигляд ваш Тигр?
– Він повністю чорний і має зелені очі, – сказав я.
Пан Антось на мить замислився, а потім похитав головою.
– На жаль, я не бачив Тигра. Але може, варто написати оголошення[1]?
– Оголошення?
– Так. Наклейте його на вхідних дверях будинку. Може, хтось знайшов вашого кота і забрав собі.
– Так ми і зробимо! – вигукнув я. – Дуже вам дякуємо!
– Хай щастить, діти!
Пан Антось став знову ловити кухлі, а ми з Лількою побігли додому.
У моєму нотатнику з’явився шостий пункт: «Оголошення».
Ми дістали кольорові олівці та аркуші й узялися до справи.
[1] Оголошення – повідомлення, опубліковане в пресі, на радіо чи телебаченні, а також написане на аркушах паперу і розклеєне, наприклад, на стовбурах дерев і стовпах, яке містить дуже важливу інформацію.