Лілька дістала із шафи чорну мамину сукню. Трохи скуйовдила волосся. Чорним олівцем намалювала собі на носі велику цятку.
– Що ти робиш?
– Я малюю бородавку[1].
– Зовсім не схоже на бородавку, – заявив я.
– А як на мене, то схоже.
Потім вона взяла з полиці рожеву скриньку, в якій зберігала намиста, стрічки та шпильки.
– Відьми не люблять рожевого, – зауважив я. – Якщо вже хочеш вдавати відьму, то роби це правильно.
– У мене немає іншої скриньки. Буде рожева, – відповіла вона й умостилася за письмовим столом. На аркуші паперу намалювала мухомор, блискавку, змію та хмару.
– Допоможеш мені вирізати ці малюнки? – запитала Лілька.
– Для чого це?
– Це мої інгредієнти[2] для таємничих заклинань, – прошепотіла вона.
Соромно зізнаватися, але я погодився. Однаково нічого кращого не було. Я подумав, що можу зробити це, звісно, лише заради Тигра. Хоча й був певен, що наш кіт не повірить в історію про відьму.
Лілька ще намалювала павуків. Я вирізав усі малюнки і склав їх до рожевої скриньки.
– Гадаю, треба зробити трохи зілля[3], – сказала сестра, коли я закінчив вирізати.
З кухні ми принесли кілька маленьких баночок. Налили в них воду й додали фарби для плакатів. Утворилися напрочуд бурі зілля.
– Круто! – Лілька видавалася щасливою. – А зараз ми зробимо книжку заклинань. Твій нотатник детектива може стати нашою книжкою?
Неохоче, але я погодився. На перший чистий аркуш ми наклеїли листочки й місяці. Поруч із написом «Книжка заклинань» Лілька намалювала чорного котика. Він більше скидався на собаку. Але я не хотів засмучувати сестру, тому нічого їй не сказав.
Не те щоб ми знали багато заклинань, якщо чесно. Тому в книжці я написав лише: «Чари-мари, фокус-покус» і «Абракадабра».
Нам було так весело, що ми навіть не помітили, як стемніло. Лише потім я згадав, що Тигра немає, й засумував.
– Гадаю, я маю все, що треба, – сказала Лілька.
Вона висипала всі кубики з відерця. Опустила туди вирізані з паперу мухомор і блискавку.
– Тс-с-с-с, – прошепотіла сестра. – Я чаклуватиму.
Вона схилилася над відром і щось пробурмотіла собі під ніс. Здається, «фокус-покус», проте я не певен. А потім… Ви не повірите!
Я почув голос Тигра!
– Няв! Няв!
Лілька перестала чаклувати й вирячилася.
– Тигр! – заволав я.
– Няв! – відповів він.
– Я чую його! Він тут! – крикнув я, наче божевільний.
Із кухні швидко вибігла мама й почала дослухатися разом із нами. Нявкання линуло з передпокою.
[1] Бородавка – невеликий твердий наріст на шкірі.
[2] Інгредієнт – складова частина чого-небудь.
[3] Зілля – відьомський напій або рідина.