Мама дуже здивувалася, побачивши нашого нового друга, та він їй одразу сподобався. Вона приготувала малюкові дещо поїсти. І поки цуцик жадібно наминав, ми обмірковували його подальшу долю. Насправді хотілося його залишити. Ми давно хотіли завести собаку, але була одна проблема.
– Пані Гелені це не сподобається, – зітхнула мама й сумно поглянула на Горішка.
Тобі, мабуть, хотілося б знати, хто така пані Гелена? Це власниця будинку, в якому ми винаймали квартиру. І вона ненавиділа собак. Зрештою, старенька не терпіла жодних тварин, окрім свого гладкого кота Бориса. І не толерувала[1] їх у своїх винаймачів[2].
– У моєму будинку немає місця для собак, – гримала вона, грізно дивлячись з-понад окулярів. – Це ходячий клопіт! Вони тільки розводять бліх, гавкають, створюють безлад і риють нори. Бракувало мені пошкодженого газону й зламаних квітів!
Усі ми на мить замовкли, дивлячись на Горішка. Наситившись, він примостився біля моїх ніг, згорнувся клубочком і заснув. Я не хотіла навіть уявляти, що він має повернутися під лавку в парку.
На щастя, татові на думку спала одна ідея:
– Поки невідомо, чи залишиться пес у нас назавжди. Можливо, за кілька днів хтось вивісить оголошення, що шукає його. І ми змушені будемо його повернути. Саме так і скажу пані Гелені: собака тут тимчасово. Зараз піду до неї.
– Сподіваюся, вона не розлютиться, – зітхнула мама.
– Сподіваюся, його ніхто не шукатиме, – додала я, погладжуючи каштанове хутро Горішка.
[1] Толерувати – виявляти толерантність до когось, чогось; терпіти.
[2] Винаймач – людина, яка за оплату винаймає приміщення у власника.