Горішок бігав парком, а я роздумувала над ідеєю подарунка для пані Гелени. Вирішила, що гарний букет із осіннього листя міг би її потішити. Їй так подобалося доглядати за рослинами в саду.
Із оберемком золотого листя я постукала у двері власниці будинку.
– О, це ти, – відрізала вона. – А це що? – Вона підозріло зиркнула на листя.
– Це Вам, букет, – несміливо промовила я, трохи побоюючись.
– Гм… Дякую, – старенька, здається, була щасливою. І, не бажаючи замикати двері перед моїм носом, додала: – Вам уже вдалося позбутися того собаки?
Тієї самої миті Горішок голосно гавкнув, ніби зрозумів, що ми говоримо про нього. Пані Гелена, яка до цього його не помітила, аж підстрибнула з несподіванки. Листочки один за одним випадали з її рук. Я з жахом спостерігала, як слабка посмішка зникає з обличчя старенької.
– Я позбираю, – тихо мовила я, присівши. Зацікавлений Горішок почав крутитися довкола мене. І за хвилину я помітила чорні сліди його лапок на світлій підлозі.
– Ой, облиш та йди вже собі, – сердилась пані Гелена. Мабуть, вона теж помітила темні сліди. – Терпіти не можу собак! – Почула я ще до того, як вона грюкнула дверима.
Я повернулася додому заплакана. Боялася, що наші спільні дні з Горішком злічені. Обмежила шумні розваги у квартирі, а м’яч брала тепер тільки на прогулянку. Також ми стали робити собаці зауваження, щоб не гавкав щоразу, як почує в будинку якийсь звук.
Спочатку Горішок здивовано дивився на нас, а згодом почав поводитися спокійніше. Навіть припинив розганяти горобців, а лиш грізно на них погаркував. У моєму серці оселилася надія, що пані Гелена забуде про цей інцидент[1].
[1] Інцидент – неприємна подія, випадок, непорозуміння, зіткнення