Я розуміла, що це останній вечір Горішка в нашому домі. Мабуть, він теж це відчував, бо ліг на свій килимок і сумно дивився на нас.
Він нікому не заважав, не приносив іграшок, не їв смаколиків, які дала йому мама. Я сіла біля цуцика й почала телефонувати друзям у пошуках нового дому для мого приятеля. Не хотілося, щоб він потрапив до притулку.
Одначе виявилося, що знайти для нього іншу домівку не так і легко. Одні вже мали собак, в інших були або замалі квартири, або алергія на шерсть тварин. Батьки також не знали нікого, хто б міг попіклуватися про нашого песика.
Я ще ніколи не лягала спати такою пригніченою, як того вечора. У ліжку я згадувала наші спільні з Горішком чудові моменти. І не хотіла вірити, що їх більше не буде. Заснула я з очима, мокрими від сліз…
***
Посеред ночі я почула слабке скавуління. Розплющивши очі, я побачила Горішка.
Він дивився на мене, упершись лапками в край ліжка.
– Не хвилюйся, будь ласка, – обійняла я його. – Я відвідуватиму тебе щодня. Обіцяю.
Проте цуцик ніяк не заспокоювався й скавулів дедалі голосніше. А тоді гавкнув і побіг до дверей.
– Хочеш на вулицю? – запитала я, коли Горішок почав нетерпляче крутитися в передпокої. – Зачекай, я розбуджу тата.
За хвилину ми з татом одягали куртки. Тим часом собака шкрябався у двері.
– Нехай гуляє без повідця, – запропонував тато, натискаючи на дверну ручку. І одразу стурбовано додав: – Я відчуваю якийсь дивний запах…
Горішок тим часом зник у глибині коридору, голосно гавкаючи. Ми пішли за ним. На наш подив, собака не вибіг надвір, а зупинився перед дверима квартири пані Гелени й почав на них стрибати.
– Що він робить? – злякано запитала я. І раптом відчула запах диму.
– Там щось горить! – крикнув тато. – Швидше викликай пожежників!
Я повернулася до квартири. Тим часом тато намагався вибити двері, але марно. Пані Гелена боялася злодіїв, тож давно замінила старі двері на протизламні.
Незабаром не спав увесь будинок. Перелякані мешканці вибігли на вулицю. Двоє сусідів намагалися допомогти татові, але так і не впоралися з упертими дверима.
– А пані Гелена? – злякано запитав сусід, дивлячись у вікно квартири власниці будинку. З двору було добре видно палаючі фіранки. Мама заспокоювала всіх, нагадуючи, що старенька поїхала відвідати родичку.
На щастя, невдовзі з’явилася пожежна бригада, котра спритно потрапила до квартири крізь вікно. Уже за кілька хвилин пожежу загасили. Причиною виявилося коротке замикання старої електропроводки[1]. Добре, що пані Гелени не було вдома тієї ночі, а вогонь своєчасно загасили.
Пожежники швидко закінчили свою роботу.
– Цей собака – герой, – сказав один із них, дізнавшись, хто першим помітив пожежу та сповістив мешканців. – Ще мить – і загорілися б шафи з книгами. А відтак вогонь поширився б швидко. Власниця доконче мусить замінити цю стару проводку, а песика слід нагородити медаллю.
[1] Електропроводка – мережа кабелів і дротів, якими подається електричний струм.